Квітневому дню вже мільйони років,
ти згадуєш досі весну на плечах:
вона іще вільна, і вільно крокам,
і безтурботно словам у реченнях.
Ти п'яно вдихаєш поля рясту
і чуєш на дотик закохане дихання.
Іще не існує відстані й часу,
ще ціле життя до грози у липні.
Попереду вічність після історії,
істерика моря дерев у космосі.
А ти дотепер злочинно беззбройно
минаєш у рясті, в пташиному голосі.
