Світ ховає правду глибоко в юрбі,
Мов зерно під землею, чекаючи весни,
Щоб зростала знову крізь попіл і біль
Воля і свобода, перемоги ціль!
Бо в нас є Пророк, що крізь морок йшов,
Що словом ламав і кайдани, й тишу,
Що вчив не мовчати, не бути рабом!
Його не убити, не стерти, не знищить!
Та нині й Кобзар під прицілом війни,
Навіть Шевченко мусить бути прихованим,
Не в бронзі, не в камені й не у пітьмі,
А в серці народу, щоб бути врятованим!
Бо поки ми дихаєм – він в нас не мовчить,
Бо поки ми є – не зламати країну.
Шевченко – не пам’ятник, не просто граніт.
Він в кожному з нас! І тому ми вистоїм!
