***
І знов сніги від відчаю розтанули,
їм тільки в землю має сенс тікать.
І знов птахи збентеженими стаями
світ за очі поспішливо летять.
І не тому, що в марево закохані, –
часи страшні настали і лихі,
навіяли непрохане й сполохане
велике переселення птахів.
Тікаючи від остраху і темені,
за спокоєм і світлом женучись,
усі наївно й щиросердно впевнені:
що б не було, повернуться колись…
29.04.2025
Фото: Віта Шевченко
Зворушливий вірш... 
важке сьогодення... 
