Хтозна для чого нажиті
речі вмістились в рюкзак,
спогади в пам'ять
наполовину живого смартфона.
Все, що любили,
зника у важких поїздах.
Життя сиротіє,
сіріє самотньо
вокзальна платформа.
Й розгублено вільно
відлунням вокзалу,
і тісно на плечах речам,
спогадам скраю
хитко і млосно.
Сталь поїздів
ріже лінії часу,
невідворотно зминає
стогони простору.
