Знічев’я ось так
розтрощити б на друзки печаль
і почати свій день
із нової сторінки епохи.
Та на дотик нема
ні натхнення, ні болю, на жаль,
лиш вервечка життя,
що втікає між пальців потрохи.
На верхівці думок
зачепилося слово прощень,
а емоцій букет
розцвітає на примхи хотіння.
В річку б – повний мішок
моїх спраглих надій, одкровень
із набором ключів
від колодок довір і прозріння.
Та, розбуджена днем,
розкриляю укотре думки
і біжу до людей
із бажанням напитись любові.
Хай надвечір ізнов
посміються із мене роки,
що не вчилась у них
перевертня впізнать на півслові.
З ізбірки "Вітражі сьогодення"
