Цей твір мене попросили написати у День Села... мені здавалось, що я любила своє село, та насправді в глибині душі я мріяла звідти виїхати. Мені не подобались правила тогочасного суспільства, де надто багато нездорової критики від незразкових для мене людей... ті голоси в голові лиш з часом зникають... зашореному коневі з дитинства важко пізніше усвідомити, що він вже більш не зашорений, що село, де народився - це далеко не ввесь світ...
А тоді вкотре на сцені у моєму виконанні лунали мої ж рядки
(неправдиві, для публіки)... всередині ж я планувала втечу:
де б я в світі не була,
найріднішим все одно,
буде місце, де росла,
де все перший раз цвіло.
де я вперше крокувала
по прямій, сільській дорозі,
де я вперше покохала
сонця промінь на порозі.
де би я не побувала,
не забуду аж ніяк
те, що ніжно турбувало,
де мій пульс забився в такт.
де я вперше усміхнулась,
як погладила листок,
де і вперше я спіткнулась,
як побігла у садок.
мій Настасів – казка рідна,
що без неї не живеться.
серцю рідне так потрібне,
бо тоді душа сміється.
тут у рідному селі
пізнаю людськеє щастя,
як цвіте все навесні,
вітер пестить крила пташці.
зашумлять зелені липи –
молодість кругом кружляє
і солодкий запах літа
доля змучена вдихає.
мій Настасів – серце юне:
то сміється, то зітхає,
то в гостях зима і осінь,
то весна вже розцвітає.
я люблю своє гніздечко,
як голубка, що літає,
дивиться на світ широкий
тай додому повертає,
де чекають, дожидають
найрідніші, милі очі,
де крилом так пригортають
у безстрашні темні ночі.
хай Господь благословляє,
захистить від всяких бід,
у Настасів посилає
промінь ласки на весь вік.
(20/12/09 р, с. Настасів Тернопільського району)
P.S.: Ви знаєте, а щирої правди ніхто не хоче чути, тому на сцені завжди лунають ті пісні чи ті рядки, які не шокують публіку...
У селі насправді я надзвичайно любила свою корову Зірку, та після її паралічу ніг - мою "мамочку" забрали на забій... а я кричала в слід великої машини, я бачила сльози на її великих віях...
У селі насправді я любила новонароджених котенят на сіні... і я німо кричала вслід, коли їх топили та закопували, говорячи, що так має бути...
У селі насправді я любила ондатр і ненавиділа шапки, які робили з їхньої шерсті і які складали на шафі, бо це вважалось модним...
У селі я любила природу, але задерки на моїх пальцях боліли надто сильно після виривань цукрових буряків чи бур'яну у довгих рядах...
Я любила село.
Та я не витримувала...
Тепер я живу у містах.
ID:
1044034
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 19.07.2025 17:53:55
© дата внесення змiн: 19.07.2025 18:15:12
автор: Olivia Home
Вкажіть причину вашої скарги
|
