ВОГОНЬ ДУШІ
Буває — серце стомлено мовчить,
І світ здається сірим аж до сліз.
Вогонь в душі повільно вже горить,
І тінь приходить як на серці зріз.
Та хтось приходить, світло принесе,
Торкнеться поглядом твого нутра.
І раптом жар всередині спасе,
І знов живе душа вже для добра.
Хтось кликав знов до подвигів вперед,
Іти гуртом із прапором в руках.
Вони були прості, мов із газет,
Та в їх словах зникав душевний прах.
Свій борг не сплатиш хутко до кінця,
Бо як збагнеш, де був в житті пролом?
Та тільки знай: стають живі серця,
Коли навколо хтось стає теплом.
І сам, колись один серед пітьми,
Ти станеш світлом ясним для чужих.
Хай буде серце вдячне між людьми,
Палким вогнем, що не згасає в них.
Мирослав Манюк
18.05.2025
