Вже пора у сутінках стоїть,
Елементи загадкові в тренді,
Чисте небо десь у вишині
І світи безмежні та далекі.
Річка грає хвилями життя,
Непомітно згодом затихає,
А мене бентежать відчуття,
Дихання стає немовби раєм.
І тоді з'являється ще час,
Й обіймаю все, що я хотіла,
Шанс дається кожному із нас,
Оберіг, що для душі та тіла.
Вдячна за безмежність і красу
І оте чуттєве поєднання,
У печальну зморену весну
Світло відчуваю і вагання...
Марю, так же хочеться тепла
І торкнутись тихо миру й тиші,
Хай заграє зранена земля,
Ніч легенько щастям заколише.
Уберуся феєю не раз
В ніжних шатах промайну по саду,
Стелиться туман де мирний час,
Я щаслива, вже немає аду!
Сильний вірш! 
так ми живемо враю...на жаль все ж йде війна.. 
