Було село та загуло,
Забур’яніло, заросло,
Стави зрадливо повсихали,
Дерева вітри поламали,
В садиби змії завітали,
Прийшла біда, недоля, зло.
Зовсім недавно ще ось тут
Юрмився трудівничий люд,
МТС, лікарня, школа працювали.
Одних нема, інші конають,
Остання молодь виїжджає
На людський чи на божий суд.
Покинуті в нещасті хати,
Не будуть більше в них співати,
І мови рідної не чуть,
На храм куми вже не зайдуть,
Весілля в них не загудуть,
Не буде сміху немовляти.
Діди на колодах не сидять,
Не палять власний самосад,
Дівок і парубків не стало,
Що під гармошку танцювали.
Насіння з завзяттям лузала
Бурхлива, жартівлива рать.
Кругом села – море землі,
А в селян паї вже не свої,
Роботи й доходу в них немає,
Орендар скрізь оре, засіває,
Приїздить, урожай збирає,
За кордон, на експорт відправляє -
Панують латифундисти – глитаї.
Що з Україною буде
Як цей фундамент упаде?
Вже інші раси наступають,
Бо Божий промисел триває,
Народи й нації мішає,
І сонце іншим тут зійде!
Як повітря тут - середній клас,
Котрий за себе і за нас
Народ й державу цементує.
Олігархи ж Україну рвуть,
Чужинцям розчищають путь,
І безнадію нам торують.
ID:
422770
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 04.05.2013 18:00:30
© дата внесення змiн: 04.05.2013 18:00:30
автор: БГІ
Вкажіть причину вашої скарги
|
