Заблукаю у снах під покровом магічної ночі.
Може раптом зустріну тебе у мереживі зір.
В чарах юності ти заколисував мрії дівочі.
Ще тоді не жила у полоні жалю і зневір.
Кольорові літа сонно ніжились ще в оксамиті.
Не встеляла дорогу холодна, ранкова імла.
Ти мені дарував неповторні, омріяні миті,
Спопеляючи серце жагучим цілунком дотла.
Ніби чайка над морем, кружляла в небесній лазурі.
Ані хмар, ні дощу, тільки вітер торкався чола.
Не чекала, що зустріч готує нам келих зажури,
Загорнувши в фальшиву обгортку прощальні слова.
Розійшлися умить в сірих сутінках спільні дороги.
У молочних туманах згубилися наші сліди.
А життя поступово складає роман з епілогом
І заварює чай то з ромашки, а то з лободи.
– Чи колись жалкував? Мабуть відповідь сенсу не має.
Збігло з часом чимало з життєвої річки води.
Неможливо літа повернути, що грали розмаєм.
Може тільки прийду у твої замережені сни.
В них ми знов молоді! Не засріблені снігом ще скроні.
Ще не спито розлуки чаклунський, отруйний напій.
– Лиш за руку візьми, відігрій у змужнілих долонях
І полинемо в мандри рожевих ілюзій і мрій.
29. 05. 2020 Л. Маковей (Л. Сахмак)
Так, пані Катерино, люди зустрічаються і розходяться. Поки не зустрінуть свою долю. Іноді розлуку важко пережити, але все минає. Я більше залишала чоловіків, але були випадки що і мене покидали. Як, і у всіх, мабуть. Та це більше вірш, бо мій чоловік - найкращий! Ми вже 42 роки разом. Він - моя любов, опора і надія. І вже багато разів я впевнилася в житті, що все що не робиться, то на краще. Дякую Вам, що прочитали! Нехай Вам щастить!
Дякую Вам, пані Надіє, що прочитали! Були і такі почуття. І були звичайно і сльози розтавання. В житті я щаслива. Іноді згадуєш когось і приходить вірш. А багато таких, яких просто вже неможливо пригадати, навіть образ. Гарного Вам дня, пані Надіє!