|
Яка, вона, ота хмарина,
Затьмарила, майже весь обрій,
По обіч, синяви стежина,
По краю, ніби велич гори.
Геть чисто, розділила небо,
Загадка, десь там у вишині,
А може, воно так і треба,
Щось певно, сховала в глибині?
Посіє, мабуть трохи снігу,
Заплаче, може трохи дощем,
Зима, така нам не на втіху,
І ніби, по природі ножем.
Немає радості, ой зима,
Хіба краще, буде озимим?
Навіщо, сльози лити дарма,
Хай пухом вкриє лебединим.
Он промінь, один загубився,
Відбився золотом по полі,
Напевно часу десь ритм збився,
Морозу, снігу б нам доволі.
Яка ота, вона хмарина,
Затьмарила, майже весь обрій,
Нехай, іскрить, сяє стежина,
І я б, на душі мала спокій.
02.01.2022р
ID:
935889
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 04.01.2022 10:20:33
© дата внесення змiн: 23.08.2024 15:22:41
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
