В цій зливі –
Все животрепетне бажання,
Що наші душі просто змусило цвісти.
У цілім світі – парасоля, я і ти…
А дощ коханням лив на нас із висоти,
І ми під вітру завивання –
Щасливі.
Краплини
Закрили нас від всіх стіною,
З-під парасолі били справжні ручаї.
А ми скорилися коханню течії,
Що нас несла чуттєво в неземні краї,
Дощ падав срібною струною
На спини.
Ті очі…
І серце в серце – полиханням,
Обійми теплі серед бруду та води…
Твої слова, що пам’ятатиму завжди:
- Я буду поряд у дні радості й біди.
Чи буде це й твоє бажання?
- Так… Хочу!
( Світлина - інтернет.)
А що тим закоханим дощ?
Вода, що струмує із хмари.
В серцях їх палає вогонь -
У нього могутніші чари.
Де мокре, там буде сухе,
Де зимно, там сонце пашіє.
Там молодість вічність живе
Не смертна вона й не старіє.
Мариночко, дякую щиро за твір Ваш, він мене надихнув.