|
Через поле, навпростець, скаче сірий комірець.( Зайчик)
-Літо,! - плеще у долоні, маленький зайчисько.
Має силу скаче вміло, то високо, за мить низько. Усмішка,примружить очки, сонечку моргає. Біля нього низесенько, метелик літає.
-Гей привіт,- гука зайчисько,- Не боїшся літати низько?
А метелик, як пір*їнка,вверх та вниз, вниз та вверх. Красень, крильця барвисті, його злету нема меж. Розважався, веселився, не звернув уваги, швидко полетів до яру, заради розваги. Тішивсь квіточками, синенькі і білі. По травичці вітерець ледь здіймає хвилі.
А зайчисько скік та скік, скаче над травою. І незчувся,як за мить летів, униз головою. Ще й кілька раз перевернувся, хлюп, прямо в багнюку.
- Оце так- так… Оце біда, матиму науку…
-Рот роззявив! От халепа,чи то я, отак загрався?!
Від страху й розчарування швидко на ніжки здійнявся.
Зникли жабки балухаті, кожна з них тремтить у хаті. Де поглибше,в очереті, дрімав дядько Чорногуз,несподівано для себе, аж по колінця загруз. Геть замовк цвіркун в траві, ледь шуміло в голові. Озирнувся навкруги, в очах веселки круги. Та все ж носом нюх –нюх-нюх, в різні боки вуса, я в болоті, оце так- так, настала житуха. І позирнув на небеса, а там пливуть паруса. Білі хмарки чепурненькі, з сонечком вже не гойдались,всі комахи, що літали на травичку повсідались. От недоумок, оце попався, вдача, що міленько, лапкою підтерає носик, позирав хитренько. Хоча і настрій кепський, швидко вимивав хутро. Добре, що поруч джерельце, водичка тече бадьоро. Немов пісеньку співає, весело дзюрчить, настрій піднімає.
І він лапками , старанно вже вичистив шубку і маленький хвостик. Несподівано відчув до носика дотик. Задзижчав комарик, вороже до нього,
- Гей ти хто лохматик?
Намагавсь сміливо, присісти на носик.
- От нахаба, чи не бачиш, я попав в халепу,бо роззявив рота. Тож тепер буду уважним, не кружляй ти наді мно, як оса, та, злюща!
І піднявши уверх вушка, позирнув суворо,
- Ану, гайда ти від мене, бо получиш скоро!
Замахали лапки вміло, комара прогнали сміло. Скік вліво, скік управо, поскакав зайчисько жваво. Біля лісу відчув втому,мабуть вже пора й додому. Догори здіймав голівку,не розкажу про мандрівку. Добре, літечко, тепленько, і я помився гарненько. Суха шубка на мені, от, що значить літні дні.Та тепер уважним буду, цю пригоду не забуду.
08.07.2020р
ID:
888796
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 15.09.2020 13:44:43
© дата внесення змiн: 21.08.2024 10:28:11
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
