|
Ліс і долина… деінде пагорби видніються здаля. Село розкидане, старе, старезне. Хати, далеко одна від одної, якась під соломою, якась під листками ржавого заліза. А деякі покриті толем, всі потопають серед густо насаджених дерев. Все і всюди має темні, холодні кольори. Вологе літо і осінь не барилися, майже щодня кропили землю невеличкими дощами. Восени частіше зливи, омивають все довкола, стежки з ржавою травою вкриті водою. Земля вже не спроможна увібрати в себе кількість води. А по дорозі, що йшла в інше село, рядном багнюка, без гумових чобіт не пройдеш. Що вже говорити за якийсь транспорт, щоб проїхати, з початку осені, ніхто й носа не показав.
Похмуре небо, не обіцяло гарної погоди… Майже під самим лісом, можна сказати на відшибі, стара хатина, скривлений дах, покритий толью. Вікна перекошені, вросли в землю, фарба від сонця вигоріла, не зрозуміти коли вони й фарбувалися. А неподалік, під столітнім дубом дерев`яний сарай. Двері збиті, абияк, з щілинами, зверху весіла стара ряднина, довгі нитки торкалися землі.
Баба Орина, одягнена в стару фуфайку, копошиться в сараї, вкотре висипала з фартуха дрова. Веселі очі старенької вказували на хороший настрій. На обличчі то з`являється усмішка, то вкотре зникала. Часто поправляючи білу хустку на голові, щось бубоніла про себе. Та згодом наче розмовляла сама з собою, тихо раділа й журилася,
- От добре, гарно виграла закваска, буде в хаті самогон, може хто зайде купити, скоро ж Жовтневі свята. Охо-хо-хо-хо…
Одна біда, ніхто з родини не навідується, вже років три, племінників не було, що вже говорити за інших. А нині пізня осінь, хто сюди заїде, щоб щось привезти, може якраз з села прийде покупець.
Вона зазирнула в банку з самогоном, придивлялася,
- От трясця, така чиста, що не бачу, чи повна банка чи ні.
І вмочила пальця, облизавши його, прицмокує,
- Міцненька й без запаху, дякувати Богу. Ну, ще літру візьму та й досить.
Раптом на обійсті почула шарудіння. Чи це вітер здійнявся, чи хтось прийшов? Злякано присіла біля дверей, підкрадаючись, через щілину дивилася на обійстя, затамувавши подих, тихо – тихо шепотіла,
- Тю хто б це міг бути? О! Чиясь постать…
За мить, щоб зручніше, стала на коліна, хвилюючись придивлялася. Незнайомий, патлатий чоловік, згорбившись, роздивлявся навкруги. На ньому гумові чорні чоботи й штани в багнюці. Темне волосся чоловіка, лягало на широкий комір старого, коричневого кожуха. На голові чорна в`язана шапка, натягнута, аж на очі.
От халепа, літали думки, якби ж роки молодші, то можливо краще б бачила. З боку й не розгледіти хто це. Тю, здається, ще й невеличка борідка є, чи то непоголений.
Він, добре схилившись, пішов за хату. Не знати, що там робив, але де видно було бабці, бачила, як заглядає у вікна. Озирнувся й наче підкрадаючись, тихо відчинив вхідні двері хати й зник з очей.
Стара поправила хустинку, перехрестилася, тішилася, от добре, що вся самогонка біля неї. А то б напевно забрав та й пішов. А в хаті, там дуля з маком, грошей немає, що візьме? Хіба пряників, що сусід приніс тиждень назад. Нічого – нічого, потираючи руки та трохи хвилююсь бабуся чекала, що буде далі. Гадала, що довго в хаті не буде сидіти, дні короткі. Хай Бог милує, не додумається ж залишатися тут ночувати.
Коліна геть затерпли, прийшлося встати…. І скільки його бісова душа там буде сидіти, задавала собі питання. Шкода Барсика немає, то хоча б налякав. Минуло три дні, як пропав. П`ятнадцять років відслужив, шкода. Часто закліпала очима, підкралася думка, може хто спеціально його забрав і отравив. От стара дурепа, нащо з ланцюга знімала.
Почула скрип вхідних дверей… Чоловік вийшов з хати, повернувся до хвіртки, потягнувся, щось бурчав про себе й зник за хатою.
Дивина, вид і одяг вказує на безхатька. Та здається не дуже старий, жвавий, шкода боком стоїть, як роздивитися обличчя? Бабця, аж впріла від думок і хвилювання. Та за хвилину, він знову зник в хаті.
Орина, зі злості, набрала в рот самогону, потримала трохи й проковтнула, а потім пошепки,
- Ось так може краще, не так буду хвилюватися. Он,як в молоді роки, щоб сміливішою бути, допомагало. Нехай цей стрес зніму, щось придумаю.
Пройшло з пів години, в бабці урвався терпець, вона крадучись, ледь не на карачках, вилізла з сараю. Присіла біля вікна, подивитися, що ж він там робить? Здивувалася, він в одязі, сидів за столом, в руці тримав пряник, підносив собі до рота.
От , біс тобі в ребро, мої пряники, ледве втрималася, щоб не закричати. От, хай би розвернувся чи що, нехай би його пику побачила. І чого це чудовисько до мене прилізло?
Повернулася в сарай, вирішила йти напролом, що буде то буде. Взяла в руки товсту мотузку, колись нею бичка водила та маленьку совкову лопату з довгою ручкою, якою завжди з печі вигортає залишки дров та попелу. Відчувши в руці, що таки не легенька, посміхнулася. А ось, я тебе провчу, бісову душу, як по чужих хатах лазити.
Душа холола, підкралася до дверей хати, відчинила їх, тихо, мов та миша, причаївшись стала біля стіни, позаду нього. Вирячила очі, слідкувала за ним, а він, так і сидів на стільці за столом. Тільки змінив позу, нічого не жував, облокотившись, рукою підтримував голову. Бабця різко розмахнулася й вдарила його по голові,
-Ось тобі!
Та не вдалося дуже вдарити, не ті сили в неї, лопатка вискочила. Але чоловік напевно хотів піднятися на ноги, з голови впала шапка, він обома руками схопився за голову і разом з стільцем кубарем полетів на підлогу, впав ниць. Стара швидко скумекала, звалилася йому на спину, мабуть таки трохи подіяв удар, бо він мовчав. Тремтячими руками, стільки стало сили, стягувала мотузку, зв`язала руки. Він ледь - ледь зашевелився, намагався, щось сказати, вона ж взяла, ще й ноги зв`язала. Зненацька повернув голову в сторону, волосся сповзло на обличчя.
Так- так, а борода, як у цапка молодого, чекай - чекай, я на тебе управу знайду . Вискочила з хати , здавалося б полетіла на крилах.Та де там, ті крила в вісімдесят років, але намагалася йти, настільки сили достатньо, аби швидше. Але ж сусід Микола, далеченько живе. Два городи по тридцять соток треба пройти, а це ж багнюкою. Вологий вітерець придавав сили, не відчувала втоми. Але, все ж захекавшись, різко відчинила хвіртку й тут же присіла на кругляк зрізаного дерева, що лежав біля паркану. Загавкав пес, але бабця, ще не могла заговорити. Хапає повітря, наче їй щось заважає дихати. Здавалося – ось- ось вискочить серце, руки трусилися.
Микола в цей час був в хаті. Як тільки загавкав пес, відразу подивився у вікно, за мить стояв біля Орини,
-Тітко, що з вами? Такі червоні на обличчі, що погано?
Старенька, кілька раз, глибого вдихнула й видихнула повітря, кивнула рукою й ледь ворочачи язиком, хриплим голосом,
-Та ні, зараз все розкажу….
Вони вдвох підходили до обійстя Орини. Микола в руці тримав рушницю, бабця вгамувала свої хвилювання, просила,
-Ти ж тільки не стріляй, налякаєш і все. Дізнаємося хто він, а далі видно буде, можливо треба сходити до бригадира. Та тільки я не піду, ти підеш, це ж далеченько.
Чоловік, почувши, що відчиняються двері, почав кричати,
- Гей, хто там! Допоможіть…
Обоє здивовані, за мить стояли перед ним, побачивши молоде обличчя, відняло мову.
Він заволав,
- Бабцю Орино, це ж я…. Віталій..
Старенька, як квочка ходила кругом нього, мов кудахкала,
- Багато Віталиків на світі є.. І яка я тобі бабця, опудало патлате. В подертому кожусі, чоботи й штани в багнюці, як пес бродячий…
Микола взяв стареньку за плечі,
-Ось, зачекайте, тітко присядьте на стільчик, давайте розберемося…
Розв`язав хлопцю ноги й посадив на стілець, навпроти бабці.
Усміхнено позирав, то на Орину, то на молодика,
-Ну хай нам цей гість, чи казку розкаже, чи правду розповість. З яких країв цей птах прилетів…
Хлопець, раз - по - раз кивав головою, з обличчя відкидав волосся,
-Та ви мене розв` яжіть, я ж нічого у вас не крав і не збираюся це робити. Оце своїй бабці розповім, як мене тут зустріли та чим пригостили.
Микола, махнув рукою,
-Так- так, давай докладніше все… Хто ти і звідки?
-Та , я ж з Межирова… Оце їхав на мотоциклі, все попід ліс та під посадки, а тут, на початку села, застряг у багнюці. Мотоцикл підтягнув до першої хати, обіцяли подивитися, щоб ніхто не чіпав.
Він з хвилюванням переводив подих,
- Пригадайте,я ж з бабцею Катериною був у вас, дванадцять років назад. Ну, з вашою сестрою ж , влітку, ще з вашим дідом Іваном ходили на рибалку. Ви не дивіться, що маю довге волосся. Я граю на гітарі в ансамблі, в нас вся команда така, це зараз модно.
Старенька підійшла до серванту,
- Чекай – чекай, не гони вороних коней….
Дістала окуляри й старі, рижі фото, примруживши очі, хитро запитала,
-І скільки тобі нині років? Ось, покажи де моя сестра і хто тут, ще є?
Микола , розв`язуючи хлопцю руки, ледь стримував сміх. Віталій, потираючи затерплі руки, кліпаючи очима, відповів з легким тремтіння в голосі,
-А років мені, оце в жовтні минуло двадцять три …
Під самий ніс, Орина хлопцю тикала фото. Той пальцем показував і всіх називав по імені.
Микола, стримуючи сміх, почервонів, як рак, лоб покрився потом. Та згодом здригалися груди, вирвалося хіхікання, весело до бабці,
-Так… наливай нам по сто грам тітко Орино, будемо знімати стрес.
Старенька, похапцем поклала фото на стіл, зі сльозами на очах, притулила голову хлопця до себе,
- Ой - ой, Боженьку, яке ж непорозуміння. Добре, що голову не розбила.Ти, Віталику, вже пробач мене стару дурепу. Не признала.
А потім виправдовувався,
- Ти б напевно теж не впізнав мене, якби десь зустрілися, скільки років пройшло, давно бачилися.
Й відійшовши від нього до стільця,
- І не знаю, чи й побачуся з родиною, все вдома, діда давненько нема, мабуть Катерина ж всім розповіла.
Хлопець, поправляє розпатлане волосся,
-Та тепер точно побачитися, я ж приїхав за вами. Я ж це… Одружуюся. Побачите, яка в мене гарненька дівчина...
Заясніли сонцем очі, усмішка на все обличчя, навіть трохи почервонів.
Орина вдивлялася в очі хлопця, на обличчя, з надією знайти схожість. Знявся тягар з душі, раділа, що все обійшлося без тяжких наслідків. Раз - у - раз посміхалася, тішилася, як добре, що не забули її, що ще таки, комусь потрібна на цьому світі.
2019р
ID:
880074
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.06.2020 14:35:47
© дата внесення змiн: 01.09.2024 10:25:41
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Мені дуже сподобалось. Зробите книжку своїх оповідань -- я вже в черзі стою. 
