Пухнасте сонце, наче спритний кіт,
втекло на дах чужої хати,
обрало найжовтіший сніп,
щоб вдень на нім могло поспати.
Ку-ку,- зозулі кличуть зозулиць,
аби роздати на горішки.
Чи стане кілець в рахівниць
собі роки злічить хоч трішки?
На ґвалт озвались цвіркуни,
лишивши в безі теплі ліжка,
і навіть засюрчали ясени,
і кропива збирає смішки.
Дівча з хатини вибігло надвір.
Сорочка біла, у горох спідничка.
А сонце ніжно, мов ласкавий звір,
лоскоче шубкою їй личко.
Ов-ва! Рум’янець вишеньок який!
Квітує грядка нагідками!-
і на город гайнули кісники,
у пахощ кропу з огірками.
…Видіння вмить скінчилося.
Стоп-кадр.
Пощезли інші сонце й хата,
й того дівчаточка життєвий старт,
в котрім себе змогла впізнати.
Фото з Інтернету
Дуже гарно, Валюшо! 
Чудовий сон з дитинства! Сонячного літа Вам і добра! 
