Вітер колише весну - дівицю,
Вона між квітів мило сміється,
Не відпускає її блудницю,
Сором`язлива, не піддається.
Тихенький шепіт, не обіймайся,
Такий холодний, неначе айсберг,
Не сяють зорі й не сподівайся,
Я не накину на себе зашморг.
З дощем лютуєш, серденько краєш,
Жага літати, сіять доброту,
Ти ж божевільний лиш заважаєш,
Не витанцьовуй, марно не чатуй.
Пливуть хмарини, розвій повсюди,
Нехай промінчик, ляже на квітку,
Теплом сповиє ніжну пелюстку,
Любов зігріє, всупереч смутку.
Не по дорозі, нам із тобою,
Сонце - за друга, я хочу мати,
Щоби землиця вмилась росою,
Щоб соловейко хтів заспівати.
Притих вітер, немовби на згоду,
Утік дощик… вже й стрепенувся гай,
Мабуть відпущу, лиш шануй вроду,
Прошу тебе….. у відчай не впадай.
Врешті зігрілась весна - дівиця,
В окрузі сяють сріблясті роси,
Небо в блакиті, квітне землиця,
Вона ж красуня, всміхалась сонцю.
27.05.2020р
Сьогодні, дійсно, весна в сонячнній усмішці. 
