З дитинства паростки любові
В мені корінням проросли.
Їх залишу назавжди в слові,
Щоб і нащадки берегли.
Святу любов до ріднокраю
Невтомно крізь роки несу.
Віночком в риму заплітаю,
Його Божественну красу.
Де весни квітнуть білопінно,
Чарує солов'їний спів.
Вітри в степах Таврійських вільно
Колишуть золото хлібів.
Люблю Карпатські полонини,
Цей Богом даний справжній рай!
Стрімких потоків переливи,
І веселковий водограй.
А край ожиновий Волині,
Де Мавки славні й Лукаші.
Живе у серці і донині
Й теплиться спомином в душі.
О, земле, рідна життєдайна,
Повік нескорений народ.
Нехай же Віра сонцесяйна
Веде до праведних свобод!
Прекрасний вірш Ніночко! 
Душевно, з любов*ю до рідної землі. 
