|
1
Зимовий день вражає казковістю. Хоча вночі мороз в чотирнадцять градусів, ще доводив свою гонористість та вдень лише градусів шість, а то й сім. Відчувається наближення весни. Саме так, за два тижні настане березень. Нині сонце лагідне, привітне, землі дарує частку тепла, вона іще в дрімоті. Але його яскравість придає краси пишним соснам і ялинам, які вкриті пухнастим снігом. І навіть голі дерева під блискучим інеєм, як і все довкола ніби вкрите шовковою вуаллю, іскриться сріблом, а то й золотом, переливається на сонці.
Автобус їде не швидко, дорога ледь розчищена. Вночі напевно славно погуляла хурделиця. Під лісом пагорби снігу, кущів зовсім не видно, а дерева з усіх сторін в облозі, по пояс у кучугурах, наче одяглися в білі пишні спідниці. Через вікно Михайло милується зимовим пейзажем. Від різкого блиску снігу, іноді прикриває очі.
На душі спокій, відчуття благодаті. Як добре, вперше за п`ять років, пішов у відпустку. І тут така нагода, ще й путівку запропонували в санаторій, в Слов`яногірськ. Можливо б і не їхав та дружина наполягла, каже, їдь любий, я тобі довіряю. Хоч живемо з тобою п`ятнадцять років і всього у нас було, звичайно крім зради, то ж думаю й цього разу не гайнеш у гречку. Думки,як метелики, де там скакати, двоє дітей вдома, як люди кажуть, їх треба на ноги ставити.
За мить ледь помарнів, немовби сіра тінь прилягла на обличчя. А чи кохав? Й не снилося тоді, просто допоміг встати на ноги, коли вона впала з велосипеду, зламала тазостегновий суглоб. Добре, що телефонна будка неподалік, визвав швидку. Лікар запропонував поїхати з нею, дати покази, як це трапилося. Там ніби й не було причини впасти, чи вона на когось задивилася, чи, щось інше. Саме в той час він поспішав на автобус, мав їхати на роботу, до зупинки залишалося метрів десять, як таке сталося з дівчиною. Як міг не помітити, коли падала, то пролунав скрегіт й відразу гуркіт. І так гучно скрикнула, як було не почути, хоча рух машин й не зупинився.
Її чорні очі, благали про допомогу. А згодом декілька раз провідав у лікарні. Коли лишалися на одинці, брала за руку, такий ніжний погляд і запитання, коли прийдеш? Не міг відмовити, не байдужий до чужої біди.
Йому тоді, лише минуло двадцять років. Ніколи й гадки не мав, щоб так рано одружитися. Та прийшов одного разу до неї додому, цього разу вона сама відчинила двері, радісно повідомила, що вдома батьків не буде, поїхали на дачу. Ох та молодість, палкі поцілунки і обійми, а потім ніч. Чи хотів, щоб сталось те, чого не виправиш? Мабуть ні! Але її ніжність тіла, шепіт на вухо,
- Лицар моєї мрії, мій Геракл.
Не втримався, в жилах кров кипіла, шалена пристрасть спокусила на гріх. То було лише один раз та за місяць новина, буде дитина. Ось таке кохання, чи то кохання? І часом так важко на душі, коли згадує ту ніч і все немов хтось переслідує його, хочеться озирнутися назад, здається, що десь щось загубив, у в житті щось пропустив.
Та час летів і вже радів, як син і донька, між ними рік різниця, збирали для обох волошки в житі. Здавалося й щасливий, чого, ще треба. Ось так і склалося сімейне життя. Більш-менш у злагоді, в достатку. Вона вчителька української мови, а він найкращий слюсар на заводі. Від заводу отримали квартиру, то ж живи та й тішся, як іноді казав йому батько,
- Я в твої роки, цього не мав.
Путівка…. думки, як рій бджіл в голові, легке хвилювання. А цікаво, як там є танці, чи немає? З дитинства любить танцювати, у школі ним тішилися, найкращий танцюрист. На жаль, в дружини не було такого великого бажання навчитися так танцювати, як він. Але дітей, які навчалися в початкових класах, навчив танцювати вальс і фокстрот.
Непомітно пролетів час, автобус під'їхав до приймального відділення санаторію.
За пів години Михайло зайшов у кімнату, за столом спілкувалися двоє молодиків. Хлопці відразу встали, один з них, високий на зріст, подав руку,
- О! До нашого полку прибуло. Я Павло, а це Денис, будемо знайомі. Він представився хлопцям, оцінюючи, позирав на кожного, мабуть по років двадцять п`ять, не більше. І роздягаючись, весело,
- То я для вас, напевно, як дядько. Не дуже підійду до компанії, мабуть захочете жінок приводити.
Хлопці переглянулися, обоє засміялися.
- Та ні, ми не по цій часті, так розважитися можна буде, потанцювати,а щоб дружинам зраджувати, то ні, приїхали відпочити, - весело сказав Павло .
- Та і це ж небезпечно, - підтримав розмову Денис.
- Ага, то ви одружені, це вже добре, а за фахом хто? І звідки родом ?
- Ми з Донецька, обоє шахтарі, - поспішив сказати Павло, - А ви звідки?
- Я харків`янин… на ХТЗ слюсарем працюю. Значить всі трударі, то ж будемо відпочивати. А, що до танців, я б теж туди з задоволенням пішов та боюся мені пари не буде, туди напевно одна молодь ходить. Так, тільки давайте звертатися на "ти", що хіба такий старий?!
У перші дні відпочинку, після масажів, хвойних ванн, які призначив лікар, у кімнаті всі спали. Іноді хлопці веселили Михайла, розповідали про свої походеньки, а часом згадували про роботу. Дивився на них й думав - невже я таким був десять років назад. Дивувався їх безтурботності, часто в кімнаті лунав сміх, розповідали анекдоти, жартували один над одним. Ввечері, сидячи за столом, грали в доміно, до пізнього вечора чаювали. Лежачи в ліжку Михайло любувався видом за вікном. Іскриться сніг від світла, що падає з вікна, а далі наче вхід у дивовижну зимову казку, заворожували ялини вкриті пухнастим, білим снігом. Поневолі Михайло згадав дитинство, як у ліс по ялинку ходив з батьком, по пояс провалився в сніг. І ледве витягнув ноги з валянками, в яких вже було повно снігу. А згодом, вже вдома батько знімав їх і сміявся, ти як той »Мужичок - с ноготок» в Некрасова. Діставшись додому, батько натер ноги горілкою, вважав, це перші ліки в такому випадку. Мама приготувала пахучий чай з м’ятою й калиною.
2
Одного вечора, Михайло дрімав у ліжку, насолоджувався безтурботністю. Здавалося вже й відіспався за всі роки, хоча минув лише тиждень. Під подушкою чергова, за ці дні прочитана книга. Воно б напевно вже по стежках пройтися, якось по окрузі помандрувати, чи до лісу пройтися, все набридло, ніби в заперті. І тут різко відчинилися двері, обтрушуючи з себе сніг, ввалились хлопці. Розчервонілі обличчя осяяні щастям, радісний сміх. Михайло присів на ліжко,
- Бачу такі веселі, ви, що може в сніжки грали, як ті діти?
Хлопці роздягаються, хитро позирають на нього. Павло морщить носа, задоволено показує всі свої тридцять два зуба й до Дениса,
- Що повідаємо цьому самітнику де ми ходили, що робили?
Денис вже впав на ліжко,
-А чому й не розповісти, думаю не вкраде наших партнерок. Тут такі танці, закачатись, правда клуб не видний, а в середині так комфортно, просторо і людей на любий смак, від вісімнадцяти років й до сімдесяти, це точно.
- Мені сподобалися танці. До речі, там є такі, що чомусь не танцюють, а тільки зирять на кожного, напевно оцінюють, - підтримав розмову Павло.
Він дивився на хлопців, дивується, такі веселі! Напевно подруг собі знайшли, запитав,
- Ви навкруги не ходіть, зізнавайтеся, що познайомилися з дівчатами, чи з молодицями?
Павло пригладив чорнявого чуба, в його очах грали бісики,
- Та ні, не подумай, щось такого, куди, чесно кажучи, може потягнути, але ми просто познайомилися з двома дівчатами. До речі, кажуть не заміжні, хоча на вид по років двадцять три, може двадцять п’ять, думаю не більше. Доволі симпатичні, стрункі, з красивим бюстом, обидві русяві, вони з Харкова, твої землячки.
- Правда хто за фахом, ще не дізналися, але приємні і веселі дівчата, здається подружки, гарно танцюють,
- добавив Денис.
Вони ще з годину гомоніли, розповідали про ведучого, що проводив деякі конкурси. Коли вкладалися спати, Павло запитав Михайла,
- Ну, що тобі не сумно книги читати та валятися на ліжку, може завтра з нами підеш, казав, що любиш танцювати. Ми тобі там підберемо молодичку, вибір є, яку захочеш.
Денис, перевертаючись у ліжку, пробурмотів,
- Ага, худі є і є високі, як жердини. Є низенькі і кругленькі бочечки.
Всі засміялися та він продовжив,
- Ні серйозно кажу, є красиві, гарні, як булочки пухкі, так би й вщипнув котрусь, чи поцілував.
В кімнаті знову сміх. А за вікном наче біла ніч, місячно, на ялинках іскриться сніг.
3
Наступний день видався сонячним, не дуже морозним. Після сніданку, Михайло вирішив пройтися до залізничної станції. Дорога проходила вздовж лісосмуги. Під ногами скрипить сніг, йшов по проїжджій частині, бо хто б там зробив стежку, як снігу лежало по коліна. Чарівні сосни й ялини виблискують на сонці. Деінде сніг осипається, чи від сонячних променів, чи від ваги, тихо спадає донизу. Раптово вибігла білка, наче зустрічає його, в різні сторони полохливо вертить головою, зупинилася навпроти нього, здалося й не думає тікати. Посміхаючись зупинився, яка ж краса, оцю би красу дітям побачити. Намацав в кишені пряник, який давали до чаю й присівши, поклав на сніг. Довго чекати не довелося, білка за мить схопила пряник й зникла посеред дерев. Тихо засміявся,
- Яка ж проворна. Шкода горіхів не маю, а от цукерки тобі напевно не можна.
Непомітно дійшов до станції, вирішив взяти квиток додому, хоча, ще й залишилося багато днів до від`їзду та все ж коли вже тут, чого чекати.
За вікном вечір. В кімнаті хлопці кропилися парфумами, всі троє збираються на танці.
Можливо б і не пішов та хлопці так наполягали, так хвалили, сказали, що не пошкодує та й скільки вже можна одному сидіти.
В залі людей багатенько. І справді здивувався, коли побачив чоловіків й жінок різного віку. Хтось сидів на стільцях, а дехто компанією зібралися в коло, час від часу линув сміх, який губився в ритмі музики. Павло з Денисом привели своїх вишуканих дівчат; скромні, обидві русяві і обидві чорноокі. Одягнені в гарненькі в’язані сукні, які підкреслювали їх красивий стан. Павло взявши партнершу за руку,
- Ось це наш дядько Михайло.
Відразу всі засміялися. Потім він продовжив,
- Знайомтеся, це Таня, а це Люба.
У дівчат на щоках рум`янці, в зіницях веселики, помітний блиск.
Таня відразу почервоніла, часто кліпає очима, защебетала пташкою,
- Ви нічого не подумайте, ми вашим хлопцям просто партнерші, більше нічого. Вони так танцюють! Так танцюють! Так гарно, що нам підходять.
І зажавши нижню губу, моргнула до Дениса. Вже всі сміялися.
В цей час з магнітофона линула розслаблююча музика, за якусь мить вгамувала легке хвилювання. Раптово, щось заскрипіло, зазвучав вальс. Хлопці одночасно взяли своїх подруг під руки, сміливо попрямували в середину залу.
На душі війнуло молодістю, той вальс збудив спогади про школу. Михайло задивляється на пари і немов сам з ними злітає й кружляє, від задоволення час від часу закриває очі. Майже не було пауз, музика змінюється на пісні. Немов полинний напій попав у душу, чому дружина так не любить танцювати? Адже це так чудово, хоча б на якусь мить себе відчути птахом!
У залі веселі присутні, жваво витанцьовують під пісню «Тиха вода». В нього від стояння, аж ноги заніміли, переминається з ноги на ногу, роздивлявся присутніх. Під пісню «Лада» в центр залу вийшли дві молоді особи, розпочали танець. Одна дівчина з каштановим волоссям, що прилягає на плечі, у синій сукні в мілкий горошок так легко, піднесено танцює, цього не можна було не помітити. Вона відчуває кожну ноту, вишукано виконує рухи, присутнім дарує усмішку. Дивно, але вона заінтригувала його своєю поведінкою. Його очі шукають її серед танцюючих пар. Тепло сповило серце, на душі так радісно й легко-легко стало. Яка краса, не кожна може так танцювати. По закінченню танцю, задоволені хлопці з дівчатами підійшли до нього. Розчервонілі, веселі, позирали один на одного. Таня переводячи подих, співучо, мов під музику, яка щойно розпочалася, сказала,
- То ви хоч присядьте. Чого не танцюєте? Он скільки файних жінок, дівчат, молодиць, як квіточок в житі, яку хочеш вибирай, є і худенькі й пишні.
Від компанії по залу рознісся гучний сміх, привернув увагу відпочиваючих. А Михайла, як облили окропом, за мить почервонів, втягнув голову в плечі, наче хотів сховатися. Та відразу ж опанував себе після її слів, з під лоба позирнув в сторону, де стоїть та дівчина у синій сукні в горошок.
Павло торкнув його рукою,
- Ну, що йдеш,? Якусь запросиш, чи будеш нудьгувати?
Своїх п`ять копійок відразу вставив Денис, протяжно й неголосно,
- О! Я помітив на яку він позирає, помітив.
Михайло, махнув рукою, перебив його,
- Ні, я піду, на сьогодні досить розваг!
4
Швидкою ходою прямував до виходу. Йому й самому здавалося, що він тікає від неї. А чого й не знати, боявся озирнутися. Вийшовши на вулицю, полегшено перевів подих, відчув, як шалено билося серце. Але намагався йти швидко, наче його хтось мав догнати. Так, завтра піду на переговорний пункт, передзвоню, дізнаюся, що там вдома, як діти, що нового, його підганяють думки. Згодом заспокоївся, йшов тихіше, прислухався до скрипіння снігу. Неподалік біля ліхтаря цілувалася пара, відчув короткий спалах обличчя та то ж від думки, яка миттєво врізалася в мозку, а які в неї уста, відчути б той поцілунок, зазирнути в її очі. Різко підхопив жменю снігу, ним вмив обличчя. Ой, що це в голову лізе, а перед очима її стан у синій сукні.
Було досить пізно, коли Михайло почув, що прийшли хлопці. Довго вертівся в ліжку, ніяк не міг заснути. Але закрив очі, щоб не спілкуватися, хотілося забитися в куток й позбутися думок, які переслідують, не дають спокою.
Минуло три дні. Після переговорів з родиною Михайло в гарному настрої, прямував у їдальню. На сходах помітив її. Пізнав по зачісці, адже без головного убору. Біленька шуба з пухнастим білим шарфом, їй пасує до обличчя. Відразу думка, чи когось виглядає і зупинився, вдає, що на когось чекає. До неї підійшла жінка, років п’ятдесяти, усміхнувшись щось сказала до неї і вони разом зайшли в їдальню. Цікаво, до цієї пори сама, без пари. З такою умілістю до танців, вже можна було й знати собі партнера, як кажуть хлопці. Підкралась злоба на самого себе, чого думки за неї, швидше би вже додому.
Цього вечора хлопці звали його на танці, але він вирішив залишитися в кімнаті. Тримаючи в руці чергову книгу з бібліотеки, намагається читати. Перед очима букви, наче й читає та осмислити, сприйняти прочитане не вдається.
Пройшло більше години, з пересердя запхав книгу під подушку, намагається заснути. На мить закрив очі, перед ним вона в тій шубі і така гарна, а очі красивої форми, зелені, чаруючі . Пригадав, що колись читав, що такі очі у давні часи асоціювалися з відьмами й чаклунками. Ну, от заспокоїв себе, нарешті розібрався чого мене так тягне до неї. Але ж хотілося взяти її під руку і повести в чарівну музику вальсу, кружляти, забути про все на світі. Чи дрімав, чи ні, на якусь хвилину наснився сон, вона в синій сукні в горошок, серед квітучих соняхів. Усміхнена, уста кольору стиглої вишні, в очах сонячний відблиск. Йому здається, що наближається до неї, а вона йде в поле поміж соняхи і раз-по-раз озирається до нього. Уві сні бачить себе, розчервонілого, в блакитній сорочці, руками розштовхує соняхи, йшов, але не міг наздогнати.
Раптовий гучний сміх… він відкриває очі. Хлопці руками прикрили роти, Павло зіщулився,
- Ой, вибач Михайле розбудили…
Не мав наміру, щось сказати, чи запитати, тільки втер спітнілий лоб, пригадав сон, трохи сердито киває рукою,
- Йдіть до біса, такий сон перебили. Не могли пізніше повернутися!
Денис присів біля нього,
-А я знаю, як її звати…
- Кого її ? - немов не розуміючи про кого мова, запитав Михайло.
Тут Павло, ледь всміхаючись, потирає руками,
- Ну та, до якої ти не байдужий. Думаєш не помітили, як ти дивився на неї, як кіт на сметану. До речі, я сьогодні її запросив на танець, гарно кружляє, легенька, як перлинка, до того ж така симпатична, приємна панянка.
Михайло зіскочив з ліжка, відійшов до вікна,
- Хлопці не будіть в мені звіра, щоб я вам пару гарячих слів не сказав. То вже кажіть, яке ім`я й звідки вона? Думаю дізналися.
Роздягнений Павло вкладається в ліжко,
- Поїзд поїхав. Ти змарнував час, вона не з нашого заїзду, нам тут ще два тижні відпочивати, а вона за тиждень повертається в свої Суми. Сказала, що не заміжня, але подробиць не знаю, а звати Маргарита. Таке гарне ім'я, схожа на квітку.
Михайло повернувся в ліжко, простирадлом вкриває голову, незадоволено до хлопців,
- Можна було й не дізнаватися! Досить, нехай хоч завтра їде.
Різко повернувся до стіни.
Шкода, кепська новина, в душу підкралося розчарування . Закриваючи очі, вмовляв себе заснути. Та знову перед ним її обличчя, зелені очі, заворожують.
Чи ніч для сну минула, чи для спогадів, шалено билося серце. Суми, він там в армії служив. Ходив у звільнення, навіть бігав в самоволку, за морозивом для всіх. І чому її не зустрів? Слово незаміжня, відгуком у голові. За вікном чиїсь голоси, вже світало, лише тепер його здолав сон.
5
Наступного дня він був не в гуморі, безпорадний погляд дивував хлопців. Йому не хотілося згадувати службу, вважав, що це не цікаво й нікому не потрібно. Хлопці вирішили не чіпати чоловіка, навіщо підкидати дрова в той вогонь, що палає.
Після вечері хлопці з дівчатами поспішили до клубу на фільм; За двома зайцями. Пропонували піти з ними, але він зі скривленим обличчям лише махнув рукою, пішов по стежці. Під ногами скрипить сніг, іскриться від ліхтарів. Ні, не визиває задоволення, не зігріває білизною, а дратує. Як хлопчисько намагався його зачепити носком черевика і відкинути подалі. Зробивши кілька кругів по території санаторію, ноги привели до клубу. З одної сторони будівлі з вікон проникали голоси, йде фільм, зробив висновки. За мить був біля парадного входу. В танцювальному залі хлопців не було. З’явилося бажання відірватися по повній, щоб не бачили його, не засуджували.
Звучала легка танцювальна музика. Заворожує темп, ллється тихим струмком води, а то повільно підноситься, кличе в політ. Він відразу її помічає. Рішуче, через весь, ще не заповнений зал, йде до неї.
До обличчя відчуває гарячий приплив крові, хвилюється та все ж запрошує на танець. Вона ж наче чекала на нього, мило усміхається, на згоду кивнула головою.
І де ця сміливість в мене взялася - здивувався собі. Приємне відчуття при дотику її руки і стану, яка ж легенька, ну справжня пір’їнка. А парфуми… на якусь мить сп`янів, хотів спіймати її погляд. І ось її зелені очі, ледь-ледь втримався на ногах. Ні-ні, він ніколи в житті не знав такого відчуття, втопитись би в її очах, потрапити у теплі обійми, відчути смак поцілунку.
Кружляють у залі, неначе зовсім одні, ні кого не помічають. При рухах, її волосся розвівається. Вона здається іще гарнішою, привабливішою.
Але, на жаль, закінчилась щаслива мить, вона забирає руку. Чи й чув ту музику, чи ні та зрозумів, що танець закінчився і вона направляється йти в сторону.
- О ні! Будь ласка, ще один танець, прошу вас.
На обличчі мила усмішка, тихо сказала,
- Я Маргарита, будемо знайомі.
Подала руку.… хвилини щастя, в танці відчуття злету. Згадалися рухи молодості й вони піддалися спокусі танцю, знову кружляють у вальсі. Йому здається, відчуває її серцебиття. О, де ж та молодість. Невже я знайшов те, що не давало спокою, що часто переслідувало мене, те що загубив.
Але танець закінчився, він провів її до місця, де вона стояла раніше й відразу помічає своїх хлопців.
Чемно подякував, попрощався з нею, чомусь, так і не сказав їй своє ім’я. Не озираючись, шмигнув до роздягальні, поспіхом накинув пальто, як хлопчисько вискочив надвір.
Холод миттєво проник за комір, зморозило вологу спину, все тіло злегка тремтить. Він немов тікає, тікає від самого себе, його переслідують гріховні думки. Та ні - ні, себе умовляє, не посмію.
Хлопці пізно повернулися. Михайло мило, мов дитя, сопів в ліжку
- От боягуз, чого від нас було тікати, - гучно помітив Павло.
Денис кивнув рукою,
- Та нехай спить, не чіпай, не всі так можуть, як ми, потанцювати й розійтися друзями. Можливо чоловік гарячий, для нього це катівня, брати в обійми і стримувати гріховні бажання.
- Твоя правда, - підтвердив Денис, тихіше продовжив,
- Можливо вдома не наситився коханням, а зрадити не хоче, не наважується. Кажуть в житті так буває, ми всі різні.
6
За вікном ранок, хлопці не зачіпали теми про танці, наче там його й не бачили.
Три дні поспіль Михайло мовчки лежить у ліжку, перегортає сторінки книжки. Хлопцям дав зрозуміти, що нікуди не піде.
Пройшло, ще два дні. Після обіду, Павло трохи затримавшись, наздогнав Михайла надворі, не зміг змовчати,
- Мені все одно, але хочу, щоб ти знав - вона завтра після обіду від'їжджає. Це бабське радіо передало. Ти коли з нею танцював, хоч поспілкувався?
В Михайла немов перекрило подих, кашлянув, потім трохи хвилюючись, ледь примруживши очі,
- Хлопці, це мої справи. Іноді ми відчуваємо, що колись не знайшли свого щастя, але тепер той час вже не повернути. А те, що маю в житті, буду цінити. Не завжди зорі в небі лягають так, щоб долі поєднати, на жаль, іноді буває інакше.
Різко розвернувся, йшов до виходу санаторія.
Наступного дня, після обіду, Михайло поспішаючи вийшов з їдальні. Неподалік, до автобуса поспішали люди з валізами. Він відійшов в сторону, за ялинку, спостерігає, як Маргарита, з невеличкою валізою, йде до автобуса. Поруч з нею, ледь поспішаючи, йшла та сама жінка, що стояла біля їдальні. Вона їй, щось розповідала, час від часу розмахує рукою. Та він помітив, що Маргарита декілька раз озирається назад і зупиняючись вертить головою, ніби когось шукає.
Минав останній день відпочинку, Михайло вирішив раніше поїхати додому. Чого, ще тут ніч кукувати? Відколи поїхала Маргарита, сон тікає від нього. Стискається серце, чому доля так вирішує, чому інколи не ті дороги з`являються на шляху?
Автобус ущент заповнений пасажирами з валізами. Михайло біля вікна, задивляється на сніг, на ялини й сосни, а йому ввижається вона, та симпатична панянка в синій сукні.
2019 р
ID:
848047
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 13.09.2019 09:09:10
© дата внесення змiн: 16.09.2025 09:36:25
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
Цікавий сюжет. Сподобався головний персонаж. Такі не зраджують. 
