Думи мої, думи, мов дорослі діти,
Мені би з вами, любі, лиш порадіти,
Всюди розсіялись, по широкім полі,
Порад шукають і хочуть летіть, волі.
Думи мої, думи уже в піднебессі,
Ідуть у мандри, близенько по узліссі,
Зустрінуть вЕсноньку, з нею порадіють,
Очі зажмуривши, до сонця говіють.
Здійнявся вітер, уже й кинув до сходу,
Думки тремтіли та й схилились народу,
Там йде війна, давно малий, старий плаче,
Москаль жаднючий, шаленіє, аж скаче.
Страх, біль повсюди, у чорній хустці ненька,
Дружині сумно, тож дитина маленька,
Думки сльозились, ой, що ж далі робити,
Як ката- ворога, навік зупинити.
Співа синиченька,жалібно над лугом,
А козак оре, полечко тяжким плугом,
Вижити треба, не втрачаймо надію,
О, як же важко! Я мабуть посивію.
Тож вгомоніться, нехай прийде світанок,
Принесе злагоду, сонечко на ґанок,
Війна скінчиться і звеселиться життя,
Думки з’ясніють, зустрінемо майбуття.
14.03.2016г.
ID:
784252
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 25.03.2018 08:31:50
© дата внесення змiн: 27.03.2024 04:24:08
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
