Як же мені не любити, як же не кохати,
Як ті птахи роки в вирій відлітають з хати.
Відлітають без зупину, не лягають спати,
Погукати б, щоб вернули, їх не упрохати.
Розпорошені блукають десь в листі жовтявім,
Чи у кетязі калини милуються в ставі?
Чи в топольки при дорозі питають про долю,
Чи бачила козаченьків, що гартують волю?
Що спішать до бою стати за честь України,
Бо приніс їй ворог клятий вогонь та руїни.
І роки свої згубили у бою, у криці,
Ой, роки, зозуленята, покритки безлиці.
Тиняєтесь безневинно між людей німими,
Пуповина пов’язала словами палкими.
В тих словах надія плаче в обіймах жагучих,
Що призначено по роду, прийде неминуче.
14.08.17
Дякую, Анатолію! 
