Тихо вітер колихає сонні ліхтарі,
Так нудьгу свою ховає і самотність в грі.
Забуває всі проблеми. Що іще чекать?
Та хіба йому до цього треба ще звикать?
Одинокий, ніби палець, серед всіх вітрів.
Та все важче гра вдається... Сильно постарів.
Десь присяде на пеньочку, серед яворів...
Я все бачу і хвилююсь: Невже захворів?
Він подивиться з-під лоба - заболить душа.
Потім зніметься й полине, і мене втіша.
Прошепоче щось на вухо, пролунає сміх.
То погладить мої коси. (Він мастак до втіх).
А то раптом знов затихне.. Помовчу і я.
І обоє посумуєм... І отак щодня...
Так від радості до смутку, лиш один є крок.
А все разом оце взяте - це життя пучок..
Музика супер! Люблю класику. 