Не чекай мене мила. Не треба.
Я розтанув між зоряних блисків.
Хай не плачуть ці очі в пів неба,
На граніті надій обелісків.
Не шукали. Знайшлись випадково.
Як здавалось, зібралися в ціле.
Почуття забурлили казково.
Тільки щастя було перезріле.
Не розквітло жасмином кохання.
Проросло дорікань бур’янами.
Безутішні сердечні стенання,
Льодом кривди постали між нами.
Не навчило життя нас довіри.
Хоч не нас… Все ж мене переважно.
Зрад вином напувало без міри.
Я отруту приймав легковажно…
Не прощення благаю (хоч треба),
На уламках розбитої долі.
Хай не плачуть ці очі з пів неба,
В оксамитових вій ареолі.
Не розквітло кохання жасмином...
Не зуміли удвох відшукати
Серед сотень стежину єдину,
Щоб вела до біленької хати...
Розгубились перлини цілунків
Серед листя, що тихо згорає...
Тільки серце вистукує лунко,
Коли погляд твій раптом стрічаю....
Осіріс відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Лірика вищої проби! 
в моїй долоні блискітка зорі, її сховаю від усього світу, і дивуватимуться чемні ліхтарі: чому і як граніт було розбито 
Щиро дякую. 
