Торкнешся вуст…
У чому тут печаль?
Коли дощі ідуть не погодинно…
Коли дощі… зніми скоріш вуаль
із вуст моїх…
гірчитиме полинно
Сполохана
оголеність плеча…
(які вітри знялись на кладовищі…
Які вітри!…) в мені горить свіча…
Лише - свіча…
рука ковзнула нижче…
В сади ліан.
В суцвіття орхідей.
В безодню вод, якої не напитись.
П' янке вино пролилось між грудей…
Дощі… дощі…
чи зможеш зупинитись?
Ще біль – не наш…
Ще тиша - нічия…
Ще не знайшли… не розіп' яли люди…
Іще не час… не час! горить свіча.
Горить свіча…
і плавиться на груди…………….
Такі сильні...чисті...світлі почуття напувають душу Божественим сяйвом...цими митями треба насолоджуватись...заховувати в душі...радіти ім...перетворювати цю енергію на добрі діла...Прекрасно!!!
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А ця вуаль на устах...дощі... 
