А ви бували в степових краях,
Де простір - скільки бачить око?
У небі між хмарками птах
Ширяє гордо й одиноко...
Безмежний океан трави
Колише невловимий вітер,
І жайворонка спів живий
Реанімує подих літа.
У різнотрав`ї притомились
Від босих ніг мої сліди...
Дитинство в росах загубилось,
Тепер ось спробуй - віднайди!
Роки летять, як урагани,
У нікудИ, все мимо нас...
Лиш храми степові - кургани -
У небо дивляться крізь час.
Реанімував ти Толюнь спогади мого дитинства...якось і тепло стало і трошки защеміло коло серця, вже давно подібного не відчувала...
Тепло-домашня поезія...зігрів словами тай зворушив душу..дякую дуже за чудову поезію і клаптик світлого дитинства...
Анатолій В. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Радий тобі, Наталочко! Спасибі тобі за теплі слова