***
"Пишу й боюсь, щоб не зійти з ума"
( Тетяна Іванчук)
Пишу стихи, чтоб не сойти с ума,
не раствориться в серости безликой.
Пишу стихи, когда весна нема,
и даже воробьям слабо чирикать.
Окно моё поймало слабый луч
в закате солнца мартовского неба.
Слова плывут - так плавится сургуч,
печатью став, устав терзаться слепо.
Пишу, когда в нависшей полутьме
следы исчезли( только мне знакомы),
и оттого стою лицом к зиме,
судьбу познав при помощи бинома.
Который день преследует Ремарк
в тождественном подобии сюжета...
Пишу стихи, чтоб не сойти с ума,
похожие - на письма без ответа.
24 марта2015
Автор фото: Надя Позняк
Для багатьох з нас - чи не єдиний вихід.Чудово пишете!
Надія Позняк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вдячна за такі щирі слова! Так, віршування - це своєрідна психотерапія. Вносячи елементи естетики у власне життя, світ, міркую, і для інших стає привабливішим.