Ти знімала з себе золоті прикраси
На підлогу ти кидала їх
І затримуючи подих на період
Розпускала всі свої шнурки.
Під хитку гармонію подій
Розлилася чаша поглядів німих,
Не співайте буйні мрії
Не зароджуйте спокусливих плодів
Не закінчиться мелодія бездійна
Поки не затихне гола ніч.
Колір воскового тіла плавить
Внутрішню сталеву біль.
Ти спиною до стіни стояла
Та кидала погляди на стіл,
А на ньому пустота чітка та строга,
Не приймала ще нікого на собі…
