Осінній ліс готується до сну,
У ясенів потріскують суглоби,
Вже літній час на зиму повернув
І вижухле вбрання не до вподоби
Гірським вітрам, на клаптики дрібні
Шматують оксамитові обнови...
Вже сирістю димлять вологі пні,
І плакальниці-вільхи, наче вдови,
Відспівують над ними парастас,
Висить в повітрі ладанна завіса...
Залиш мені хоч трішечки прикрас,
Мій кароокий мідночолий лісе!..
Хоча би жмуток глянцевих листків,
Що виграють на сонці кольорами...
У дні зими, холодні і терпкі,
Зігрію душу теплими дарами.
Вдихнувши хвої пряний аромат,
Надпивши сонця із долоньок листу,
Згадаю щедре золото Карпат
В осінню пору, тиху і барвисту...
А ще - знайомі пахощі грибні,
Що кличуть пориватися у мандри!..
Даруй на згадку мрійниці, мені,
Тепло осіннє, зібране в гірлянди.
Наталочко! Бачу, що часу у тебе не вистачає перечитувати коментарі, тим більше, відповідати на них. Уявляю як це нелегко розриватися між творчістю і буденними турботами. Радію, що творчості все ж таки надається пріоритет. А я скопіюю свій так і не прочитаний тобою коментар, який є продовженням іншого : Ну от, продовжу свою думку про намисто (початок у вірші про "глечик димаря" ). Мені це порівняння видається надзвичайно слушним. Дійсно, вірш схожий на намисто: нанизуються слова, о́брази; і кожна "намистина" має бути красивою, досконалою сама по собі і разом усі вони мають бути так припасовані одна до одної, щоб створювали бездоганне ціле, досконалу гармонію. В народі є стійкий вираз "добре намисто" - почуєш це і зразу ж уявляєш цей вагомий разок старовинних коралів. А я це - про тебе
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, пані Тетяно, не завжди є можливість перечитувати коменти, але згодом я повертаюся до своїх давніших віршів і перечитую всі відгуки. Тому, жоден коментар не залишиться поза увагою. Дякую, що приділяєте мені свій час і пишете такі гарні відгуки!