Почав синіти виноград, прощалось тихо літо.
Ти не виходь гуляти в сад, бо там зів’яли квіти.
Природа все ще майорить, та відчуття осінні
Повітрям ранками тремтить терпким і стигло-сильним.
Ти не виходь все задарма, ще сонечко палюче.
Де вороття уже нема, там не бывает лучше.
Нема надії і життя, там, где в нее не верят.
Картина осені мені стучится тихо в двери.
І як могла б Душа кричать, а так тихонько плачет.
Можу Тобі я побажать: всегда во всем – Удачи!
Мила, Оленочко! Я рада, що ти знову пишеш...Душевні твої вірші...
Не вір, що літо промайнуло.
Ще сонечко пече.
Своє проміння сипонуло
На Оліне плече.
Іще обличчя цілувало,
Нехай цвіте, як мак.
Надію й віру дарувало...
Це добрий життя знак...
fialka@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
смуток переплетений з надією, гарно, оригінальна подача двомовних рядків, так неначедві думкипробують утвердитися, кожна, по-своєму, сподобалося, рада знайомству 
