Ну, і пощо загубленим листком
Тебе сюди заніс осінній вітер?
Над захололим бронзовим ставком
Гойдаються вербові довгі віти.
І ні душі довкола. Візаві́
Тривожна осінь. І холодна пустка
Ковтає сонця відлиски живі,
Що застигають у янтарних згустках...
І рій думок, гірких розчарувань,
Невже душа на світло обміліла?.
О, не чекай від когось покаянь!..
Поглянь: тополя листям облетіла,
Хіба ж вона за втрату дорікне,
Мов злодію, терпкому листопаду?
Відомо їй, що й осінь промине,
Що принесе омріяну відраду
Нова весна. Зав'яжеться життя,
Бруньки розкрилять листячко зелене.
Хіба й тобі не буде вороття
У ці квітнево-ніжні гобелени?
Не дорікай, змирись і відпусти
Минулі втрати, мо' здобудеш більше.
Стоять дерева, голі, мов хрести,
Та сонце їм виблискує ясніше.
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам, Андрію! Може прислівник "пощо" трішки ріже вухо, він має те саме значення, що і "навіщо", "заради чого". Просто це трохи застаріла форма, але, як на мене, звучить поетично.
Кажеться вже про осінь написано все. А тут: "Стоять дерева, голі, мов хрести" - і зразу випадаєш у осад. Гарно і образно як! Всього всього!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Пане Володимире, дякую Вам щиро! Так, іноді здається, що все вже написано, та природа кожен раз відкриває нам щось нове. Та й те, що вже багато разів було сказане, кожен раз може зазвучати якось по-новому. Завжди радію Вашим візитам!