Почубились:старенька і дівчисько.
Яка ж бо вперта зимонька - ну, страх!
Впрягла у сани дужого вітриська
І ну гасати прудко по снігах!
А що мала́?Похнюпила свій носик,
З очей блакитних ринули струмки...
Та вже до ніжок лагідних і босих
Ще не розкриті лестяться квітки.
От набереться сили ця дрібнота
З вогких проталин вирветься на світ,
По всіх полянах, клумбах і висотах
Духмяно-ніжний рознесе привіт!
Дарма зима насупилась і злиться,
Квітучу юнь старій не замогти!
Здіймає крила біла сніговиця,
Пухкого снігу кидає пласти...
Услід весні жбурляє подушками
З очей злітають докори німі,
А юна панна хлюпає струмками
На черевички замшеві зимі.
Чудова лірика... Читаючи її, віпочиваєш. Дякую вам за радість, спокій, і добру душу!!
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щиро дякую, Надієчко! Тримала цей вірш до Стрітення і не витерпіла - виставила сьогодні.Такий день сьогодні сірий і безрадісний, захотілося трохи розворушити його ось цим енергійним віршем!
ДРАМАТИЧНИЙ СЮЖЕТ, ЗНОВУ НОВІ АЛЕГОРІЇ-ОБРАЗИ, ЦІКАВО! СТАРЕНЬКА ЗИМА І ЮНА ВЕСНА - ОБРАЗИ НЕ НОВІ, АЛЕ ТЕ, ЯК ТИ ОПИСАЛА, ЩО ВИТВОРЯЄ ЗИМА І ЯК ПОВОДИТЬСЯ ВЕСНА - ОРИГІНАЛЬНО І УНІКАЛЬНО
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Саме так мені уявилася ця картинка!Ось такі зимово-весняні баталії! Дякую, Оленько!