Сніги персидські лестяться до клена
І мружать очі кольору бузку.
Спинилося криштальне верете́но,
Урвавши пряжі ниточку цупку,
Несуться хвилі срібним передзвоном,
В обіймах річки плавляться льоди́,
Втопилося янтарно-стиглим гроном.
Проміння сонця в купелі води.
Прудка синиця гілку розгойдала
Тремтить калини китиця пухка-
Мережить неба синє покривало
Колючих сосен готика чітка.
І в білопіннім мареві казковім
Княгиня горда їде на коні,
Їй сивий гай шепоче колискові
І сніг цілує кучері дрібні.
МЕНІ ВЖЕ БРАКУЄ ЕПІТЕТІВ, НАТАЛЮ А В ТЕБЕ БАЧУ ВСЕ НОВІ І НОВІ ОБРАЗИ ХОЧ БИ ОДНУ ПОХИБКУ ЗРОБИЛА, ЩОБ БУЛО ПРО ЩО ПОДИСКУТУВАТИ (ЖАРТУЮ)
ТАК ЯК ТИ ПИШЕШ ЗАВЖДИ ФІЛІГРАННО, ТО ЗНАЙТИ НОВІ СЛОВА ПОХВАЛЬНІ - ПРАКТИЧНО ВЖЕ НЕРЕАЛЬНО...