Як важко відвикаю я від тебе...
Нестерпне жало ниє і пече.
Ну, прихилися волошковим небом
Мені хоч раз на стомлене плече!..
Проникни в душу краплею розмаю,
Духмяно-ніжно квітом завесній!..
Так важко я від тебе відвикаю-
Нестримно грузнеш в пам'яті моїй.
Згасає літа бабиного згадка
Між павутинок росяно-крихких.
Моїх надій розхитується кладка-
Лиш би дістатись теплої руки...
Лиш би вхопитись за краєчок неба,
Торкнувшись пальцем білого крила!..
Так важко відвикаю я від тебе,
Від ніжності твоєї і тепла...
Наталя Данилюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якщо доводиться відвикати,то вже мабуть не повернеться...Втім,хтозна...Всіляке може трапитись.Дякую Вам щиро,люба Валю,за теплі слова! Завжди радію Вам!