Посивіли мої скроні,
Як зимою сніг,
Ви біжіть життєві коні,
Я люблю ваш біг.
Бо радію, як весною
У душі політ,
Я летітиму з коханням
Ще багато літ.
До небес, моя подруго,
Вознесу тебе,
Хоч життя іде по кругу,
Доля ж не мине.
Тепло серця відчуваю
Через стільки літ.
Знай, що я тебе кохаю -
Хай розтане лід.
Виталий, стих затронул струны души и я понял, что есть не такие, как я.Ведь я 4 года ходил как шахматный конь по доске жизни, а всё благодаря одной королеве, которая спустя года стала пешкой в моих глазах.Есть и другие, которые так шагают всю жизнь.Очень приятно общаться с человеком, который пишет на разные темы уходя от постоянства.Очень хороший украинский у Вас, он проявляется новыми формами, я наших родных классиков не читаю и читать не буду - мне не интересно, а вот Вас с удовольствием.А всё потому, что там в прошлом было одно нытьё и почти всегда на одну тему.Ненька Украiна и всё такое.Украина не только в своём языке и в плаче, а в таких красивых темах и в словах, как у Вас.Удачи, Виталий.
Віталій Назарук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Добрий день, Юрію! Дуже хочу Вас бачити і я думаю, щоб Ви приїхали до мене, я все владнаю. Поглянете на захід своїми очима, може захочете купити машину, у нас шикарний авторинок. Повідомте, чекатиму!
Хіба воно може Бути запізнілим? Ні! Воно чарівне! 
