Я застудилась словом «назавжди».
Усе ніяк не видихну обрАзу.
Ти думаєш, що ти такий один,
З яким так легко впасти у екстази?
Без тебе світ похмурий і нудний?
З тобою за спиною раптом крила?
Ти думаєш, що ти один такий,
З яким я вперше у житті щаслива?
Напоїш чаєм із гірських малин,
Загорнеш у обіймів теплу вовну…
А я ж бо знаю: в світі ти один!
І це тобою я невиліковна.́
Застудитись словом... Дуже цікаве формулювання...А я ж бо знаю, в світі ти – один!
І це тобою я - невиліковна -особливий діагноз. Гарний вірш, Журавочко!
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тішуся дуже, що вам сподобалось! А я ще сумнівалась, чи ставити цей вірш взагалі Завжди вам рада!
Взагалі - тема ця одвічна, проте і думок безліч. Чув, що не варто замикатися у коханні: коли воно стає хворобою - добра не жди. Інші твердять про необхідність внутрішнього простору для партнерів. Проте насправді не існує універсального рецепту: Ви ЛГ щаслива - і цим усе сказано. Написано легко і приємно.
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Прочитала ваш коментар і відразу пригадалось "Вітер роздмухує полум'я і вітер гасить його, так само одна пристрасть перемагає іншу"(Рюккерт Ф.)Власне, і я так думаю