Насичене буденностями вкрай,
Засне у ліжку моє грішне тіло,
А що душа? - У синій небокрай
На цілу ніч блукати полетіла.
Щоби до ранку облетіти світ,
Щоб побувати там, де сам не зможу,
Щоб позносити вістки "от" і "від"
І в файли поскладать на сайті мозку.
Прокинуся, процесори включу,
Може й не все (як завжди) розміркую:
Кого засуджу, а кого прощу,
Ну а кого (пробачте) й не почую.
Що принесе душа із вороття,
Що назбира в киплячому ефірі -
Вселенські тайни, нові відкриття
Про роль світил й злощасні чорні діри?
А може просто перекаже з вуст
Таких же душ, що будуть там блудити,
Слова, що їх сказав ще Златоуст:
"Хто ти такий, щоб братися судити?!"
погоджуся. засуджувати інших по меншій мірі безтактно. адже у собі ми багато недоліків просто не помічаємо
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так ми влаштовані, Тарасе, та наші недоліки вперто стараються показати нам наші душі. Вони прориваються до нас через сни, відгукуються десь усередині згустками совісті, а деколи і диктують нам наші вірші. Дякую, друже!
