Ох! Скільки звинувачень в світі цім!
І як мене уже не називали:
То слон, то мамонт, то фантом. Потім
І зовсім ловеласом обізвали.
Так! Я люблю красу і щирість слів!
Так! Роздаю я щиро комплименти!
Так! Я жіночу вроду, якби вмів,
Возводив би у мармур, в постаменти!
Я б малював картини, якби міг!
Я б цими слайдами заповнив синє небо!
Та я - не ловелас, що прагне втіх!
І не отруюю ч*юсь волю, то ж не треба!
Не треба! Я не вбивця і не кат,
Щоб керувати жертвами любові.
А я - поет! Караю, бо стократ
Мені отрути влили вже до крові:
Блюзнірство, перекручення, обман,
Холодний зиск і жадоба наживи,
Жорстокість, ненаситність, зради план,
Краси заміна на брутальну силу!
Із цим борюсь усе своє життя,
Цим і караюсь, і караю других!
Краса і правда - витоки Буття!
І це повинні знать, бо всі ми - люди!
Чи знаю я як падати униз?
Так! знаю! Я вже розбивався!
Та я хватавсь руками за карниз
Й, зціпивши зуби, знову піднімався!
Піднімусь й зараз! І возстану з ран,
Щоби навік, допоки хватить крові,
Нести у серці і співати вам
Оди КРАСИ, СВОБОДИ І ЛЮБОВІ!!!
Спасибі