Захотілося мені
Щось таке вчудити...
Сірі ці, буденні дні,
Треба звеселити !
Готувала жінка борщ,
З ложки смакувала...
Мене й смИкнуло - то що ж,
Давно реготала?
Гавкнув за спиною їй,
Аж сам стрепенувся !
Швидко потім я летів -
Зі столом зіткнувся.
Де взялися сили ті
В моєї дружини ?
Та на щелепи мої
Наложили шини.
Так "розважив" я усіх,
Хто живе в родині.
Чи то сльози, чи то сміх...
Не гавкаю нині.
Оценка поэта: 5 то треба було, об ноги потертись, подихать, витягнувши язика, тапки принести у зубах, а потім, як не допоможе, вже й гавкати. А жіночка,молоець - не розгубилась
Оленька, спасибо за настроение
A.Kar-Te відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00