Був день, і золото, і дзвінко
бриніла вереснева даль.
Йшла містом вічного спочинку
Печаль.
Була нехитрою робота -
хоч вбогий хрест, хоч мармур-лев -
оздобу класти - позолоту
з дерев...
І ,мов закляття проти смерті,
під спів птіхів-псалмів-пісень
читати букви напівстертих
наймень...
І був той сад предивний повен
спочилих тІней, мрій, надій...
І лиш на Марсовому полі
йшли в бій...
Такі нескорені і вперті
стояли стяги при межі!
Сміялись хлопчики з портретів
й мужі!
Лунали постріли гарматні -
і цифри, й дати, й імена...
де вшита в пам'яті брунатно -
війна...
І надпис золотом на синім -
мов букви-зерна у ріллю:
"Від нареченої Галини.
Люблю."
