Some verses of L.Kostenko in my English translation
Деякі вірші Ліни Костенко в моєму англійському перекладі
The source of the originals/ Джерело оригіналів: сборник Костенко Ліна. Триста поезій. Вибрані вірші. – К.: А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га, 2019, вид. 16. – 416 с.: серія «Українська Поетична Антологія».
Вірші наводяться в порядку, в якому було зроблено переклади. Форми оригіналу додержано не завжди. Деякі перекладено білим віршем.
The order of the verses is the one in which translations were made. The form of the original is not always preserved. Some verses are translated in blank verse.
1. Оригінал:
Людей на світі смуток не трима.
Розвію хмару над життям навислу.
Іронія – це блискавка ума,
Яка освітить всі глибини смислу.
My translation:
What keeps us in the world is not our sadness,
Now come away, you, boring cloud of darkness.
Irony is the lightning of cleverness,
Enlightening the darkest depths of sense.
Переклад 20.09.2025
2. Оригінал:
І сум
і жаль
і висновки повчальні
І слово непосильне для пера
Душа пройшла всі стадії печалі
Тепер уже сміятися пора
My translation:
First sad, then sorry, then the lessons taken.
Then comes the word too complex to express.
The soul has passed all the stages of aching,
So laughter is the only act that rests.
Переклад 20.09.2025
3. Оригінал:
Блискоче ніч перлиною Растреллі.
З гори збігає Боричів узвіз.
І солов'ї, пташині менестрелі,
всю ніч доводять яблуні до сліз.
Цвіте весна садами молодими,
шумлять вітри, як гості з іменин.
В таке цвітіння, князю Володимире,
тобі не важко бути кам'яним?
My translation:
The Rastrelli pearl sparks with its charm through the night.
And Borychiv descent runs down the hill.
And nightingales, who are both birds and singing knights,
Make apple trees drop tears, so sweet they feel.
Spring blossoms rightly with the gardens’ youth.
Winds are like party guests who joyfully return.
Prince Volodymyr, now avail the truth:
Aren’t you upset because you were made of stone?
Переклад 20.09.2025
4. Оригінал:
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,– тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
My translation:
My Love, I’ve come! My place is now before you.
Do let me enter your enchanting dreams,
But don’t make me a slave; that is appalling.
Don’t lie to me and do not cut my wings!
Let me not ever wholly concentrate on this,
Let me not ever forget my life’s sense,
And when I go my way between the poplar trees
Let the heavy sun become my ancient mace.
Don’t ever let me be obsessed with trifles,
Don’t let me stumble on the roads and rush,
Don’t let my ancestors turn in their graves,
And all these people were proud and harsh.
I am in love, and they also had their loves,
They were stricken, and they wanted more.
Their women were catching their stirrups.
When at the gates, they had to let men go.
And after that, the noise of war was growing,
The swords were ringing till the third of springs……
My Love, I’ve come! My place is now before you.
Do let me enter your enchanting dreams!
Переклад 20-22.09.2025
5. Оригінал:
Синички на снігу
Синички голодом намлілись —
така зима, така зима!..
Оце б у вирій полетіти, —
так батьківщини ж там нема.
My translation:
The titmiсe in the snow
The titmiсe are tortured by famine.
When does this winter have its end?
A warmer land could probably save them,
But this won’t be their motherland.
Переклвд 22.09.2025
6. Оригінал:
Під вечір виходить на вулицю він.
Флоренція плаче йому навздогін.
Ці сльози вже зайві. Минуло життя.
Йому вже в це місто нема вороття.
Флоренція плаче: він звідси, він наш!
Колись прокляла і прогнала вона ж.
Високий вигнанець говорить їй: ні.
У тебе ж є той кондотьєр на коні.
І площі тієї кільце кам'яне,
де ти присудила спалити мене.
Вважай, що спалила. Згорів я. Помер.
Сім міст сперечались, що їхній Гомер.
А ти ж, моє місто, — єдине, одне! —
О, як ти цькувало і гнало мене!
Прославилось, рідне. Осанна тобі.
Хай ірис цвіте на твоєму гербі...
Дарує їй профіль. Вінків не бере.
Де хоче — воскресне, де хоче — умре.
Одежа у нього з тонкого сукна.
На скронях його молода сивина.
Він тихо іде, він повільно іде.
У нього й чоло ще таке молоде!
Хто скаже про нього: старий він як світ?
Він — Данте. Йому тільки тисяча літ.
My translation:
He walks at night, and Florence’s weeping follows.
These tears are truly useless. Life has passed,
He won’t return to this now grieving city.
It cries, “He’s ours, it’s here that he belongs!”
But it was that same Florence who did curse him,
Chased him away. The high exile says, “No.
For you do have that riding condottiere,
And you do have the stone circus, where
You sentenced me to burning. So, you did.
Imagine that I’ve burnt, then. Now I’m dead.
You know that seven cities held a dispute,
Deciding whose Homer was. They were seven,
And you, my city, you’re my only one,
How did you persecute, how did you chase me!
So now you’re famous. I will say “Hosanna!”
Let iris bloom in your fair coat of arms…”
He gives her profile, and he takes no garlands.
He’ll resurrect and die where he chooses himself.
He wears thin broadcloth, and his temples are gray,
But that grizzle is young. He goes slowly, calmly,
His forehead is young, still very young!
Who’ll сall him “as old as the world?” He’s Dante,
And he has lived only a thousand years!
Переклад 24.09.2025
7. Оригінал:
Чекаю дня, коли собі скажу:
оця строфа, нарешті, досконала.
О, як тоді, мабуть, я затужу!
І як захочу, щоб вона сконала.
І як злякаюсь: а куди ж тепер?!
Уже вершина, де ж мої дороги?
...Він був старий. Старий він був. Помер.
Йому лизали руки епілоги.
Йому приснився жилавий граніт.
Смертельна туга плакала органно,
Він Богом був. І він створив свій світ.
І одвернувся: все було погано.
Блукали руки десь на манівцях,
тьмяніли фрески і пручались брили.
Були ті руки в саднах і в рубцях —
усе життя з камінням говорили.
Вже й небо є. А стелі все нема.
Пішли дощі. Хитались риштування.
Внизу ревла і тюкала юрма.
Вагою пензля металися вагання.
А він боявся впасти на юрму.
Сміялись в спину скіфи і етруски.
І він зірвавсь. Не боляче йому,
бо він розбився на камінні друзки.
І ось лежить. Нема кому стулить
його в одне на плитах базиліки...
Прокинувся. Нічого не болить.
Все віднялось. І це уже навіки,
Нажився він. І недругів нажив.
Було йому без року дев'яносто.
Життя стужив і друзів пережив,
і умирав зажурено і просто.
Важкі повіки... стежечка сльози...
і жаль безмірний однієї втрати:
"В мистецтві я пізнав лише ази.
Лише ази! Як шкода умирати..."
Земля пером. Чудний був чоловік.
Душа понад межею витривалості.
Щоб так шукати, і за цілий вік —
лише ази! — ні грана досконалості.
Ти, незглибима совісте майстрів,
тобі не страшно навігацій Лети!
Тяжкий був час. Тепер кого не стрів, —
усі митці, художники й поети.
Всі генії.
На вічні терези
кладуть шедеври у своїй щедроті.
Той, хто пізнав в мистецтві лиш ази,
був Мікеланджело Буонарроті.
My translation:
I’m waiting for the day when I shall say:
This stanza’s faultless; I have reached perfection.
It’s not my happiness, but my great fear.
How sad I’ll be, desiring its demise!
Are there new ways for me? Where to go next?
I am on top, so where shall I turn now?
…He was an old man. Old he was. He died.
His hands were licked by many epilogues.
He dreamed of wiry granite. Mortal anguish
Cried like an organ’s music. He was God.
He sculptured his new world and turned away:
It was ill done and wrong in everything.
His hands were lost in indirectness then,
Frescoes were growing dim, lumps were resisting.
Scratches and scars were densely on his hands,
For he has passed all life talking to stone.
There is a sky. But there is no ceiling still.
It started raining, and the scaffold now was swaying.
The crowd was roaring and in dull surprise.
He hesitated, so the brush grew heavier.
His fear was of falling onto the crowd.
He heard the proud laughter at his back:
The Scythians and the Etruscans laughed.
And so, he fell. And he did feel no pain,
For he was all broken into stone pieces.
So now he lies, and no one can give help.
No one can join these pieces into one,
On the basilica’s floor... And he awoke.
He felt no pain, for he lost everything.
It was forever. He has lived a lot,
His life has gained him enemies. He lived
For ninety years without a single month.
He lived in sorrow, outlived his friends,
And met his end in sadness and simplicity.
Eyelids so heavy… a tear’s little road…
The pain of one loss was immeasurable:
“I know only nuts and bolts in art.
But nuts and bolts! So, I grieve that I die…”
Oh, may he rest in peace. He was so strange:
His soul has passed the brink of endurance,
He searched for all his life, but what he found,
was nuts and bones. He did not find perfection.
Oh, you, you endless masters’ conscience!
The navigations of Lethe do not scare you!
That time was hard indeed, but now it’s easier:
There are so many poets, artists everywhere!
And they are geniuses, all! And they are generous,
Enriching time with masterpieces daily.
The one who knew but nuts and bolts in art
Was Michelangelo Buonarroti.
Переклад 24.09.2025
8. Оригінал:
Давидові псалми. Псалом 16
Єдиний Боже! Все обсіли хами.
Веди мене шляхетними шляхами.
І не віддай цим людям на поталу,—
вони вже іншу віру напитали.
Одплач в мені, одплач і одболи,—
вони ж моїми друзями були!
My translation:
Psalms of David. Psalm 16
Oh, God the one! Boors take and boors possess.
I pray you, lead me by the noble ways.
Don’t make me their reproach! It must be said
That there’s another faith that they have fed.
Do stop my tears and make me free of pains,
For those people used to be my friends!
Переклад 24.09.2025
9. - Оригінал:
ДАВИДОВІ ПСАЛМИ
Псалом 1
Блажен той муж, воістину блажен,
котрий не був ні блазнем, ні вужем.
Котрий вовік ні в празники, ні в будні
не піде на збіговиська облудні.
І не схибнеться на дорогу зради,
і у лукавих не спита поради.
І не зміняє совість на харчі, –
душа його у Бога на плечі.
І хоч про нього скажуть: навіжений,
то не біда – він все одно блаженний.
І між людей не буде одиноким,
стоятиме, як древо над потоком.
Крилаті з нього вродяться плоди,
і з тих плодів посіються сади.
І вже йому ні слава, ні хула
не зможе вік надборкати крила.
А хто від правди ступить
на півметра, –
душа у нього сіра й напівмертва.
Не буде в ній ні сили, ні мети,
лиш без’язикі корчі німоти.
І хто всіляким ідолам і владам
ладен кадити херувимський ладан,
той хоч умре з набитим гаманцем, –
душа у нього буде горобцем.
Куди б не йшов він, на землі і далі,
дощі розмиють слід його сандалій.
Бо так воно у Господа ведеться –
дорога ницих в землю западеться!
- (Psalm 1
King James Version
1 Blessed is the man that walketh not in the counsel of the ungodly, nor standeth in the way of sinners, nor sitteth in the seat of the scornful.
2 But his delight is in the law of the Lord; and in his law doth he meditate day and night.
3 And he shall be like a tree planted by the rivers of water, that bringeth forth his fruit in his season; his leaf also shall not wither; and whatsoever he doeth shall prosper.
4 The ungodly are not so: but are like the chaff which the wind driveth away.
5 Therefore the ungodly shall not stand in the judgment, nor sinners in the congregation of the righteous.
6 For the Lord knoweth the way of the righteous: but the way of the ungodly shall perish.
16 Preserve me, O God: for in thee do I put my trust.
2 O my soul, thou hast said unto the Lord, Thou art my Lord: my goodness extendeth not to thee;
3 But to the saints that are in the earth, and to the excellent, in whom is all my delight.
4 Their sorrows shall be multiplied that hasten after another god: their drink offerings of blood will I not offer, nor take up their names into my lips.
5 The Lord is the portion of mine inheritance and of my cup: thou maintainest my lot.
6 The lines are fallen unto me in pleasant places; yea, I have a goodly heritage.
7 I will bless the Lord, who hath given me counsel: my reins also instruct me in the night seasons.
8 I have set the Lord always before me: because he is at my right hand, I shall not be moved.
9 Therefore my heart is glad, and my glory rejoiceth: my flesh also shall rest in hope.
10 For thou wilt not leave my soul in hell; neither wilt thou suffer thine Holy One to see corruption.
11 Thou wilt shew me the path of life: in thy presence is fulness of joy; at thy right hand there are pleasures for evermore).
- My translation of L. Kostenko’s verse:
Psalms of David. Psalm 1
Blessed is the man, and he is truly blessed,
That doesn’t pretend or show too much subtleness,
That either on feasts or after having worked properly
Does never go to the council of the ungodly,
That wouldn’t be seduced to play the traitor’s dice
And wouldn’t ask the evil ones for advice,
That wouldn’t change his conscience to rich food.
God will protect his soul and do him good.
And even if at times some call him mad
That changes nothing. He remains blessed.
He won’t be lonely among other people.
He’ll stand like a tree that’s planted by the river.
It’s winged fruits that such a tree will give.
It’s gardens that these fruits will richly leave.
No glory in this world and no slunder
Will ever be able to wound his wings of wonder.
But he who left the Truth, just made a wrong step,
Will have the soul appearing gray, half-dead.
It’ll have no strength, no purpose, be all useless.
It’ll only know the tongueless crumps of muteness.
The one who does agree to burn incence
To all the idols and powers with no sense
May leave a big purse full after his life,
But still his soul will be one sparrow-like.
Wherever he goes, let it be for years or hours,
Rains will dissolve the traces of his sandals.
For God decided so and so performs:
The vile will be left traceless by the Earth.
Переклад 24.09.2025
10. Оригінал:
Мене ізмалку люблять всі дерева,
і розуміє бузиновий Пан,
чому верба, від крапель кришталева,
мені сказала: "Здрастуй!" - крізь туман.
Чому ліси чекають мене знову,
на щит піднявши сонце і зорю.
Я їх люблю, я знаю їхню мову.
Я з ними теж мовчанням говорю.
My translation:
Since I was a child, all trees have loved me,
And see how well the elderflower Pan knows this.
He knows why the radiant willow-tree
Said “Greetings” when it saw me through the mist
And why forests want me back to their storage,
Having raised the sun and the dawn on their shield.
For I love them. I’m not a stranger to their language.
When we’re silent, our eloquence we wield.
28-29.09.2025.
11. Оригінал:
Цариця Савська плакала вночі.
А вранці встала в блиску свої слави,
вся в діамантах, золоті, парчі.
Усі царі гінців до неї слали.
Вона їх брала вродою в полон.
Ніхто при ній розумним не здавався.
Аж навіть сам премудрий Соломон
на всі віки від неї здивувався.
Красуня, казка, магія, міраж.
В садах любові царственна троянда.
Вино очей, чаклунство магарадж.
Хвилююче мовчання фоліанта.
Жагучий сон, мінливий Орієнт.
Такий вже імідж у цариці склався.
Коштовний камінь в перстені легенд, —
цариця Савська, о, цариця Савська!
Вся в діамантах, золоті, парчі.
При ній сторожа піша і комонна.
Цариця Савська плакала вночі.
Але про це нема у Соломона.
My translation:
The famous Queen of Sheba wept at night,
And rose again, all shining, in the morning.
She wore brocade and gold, and diamonds bright.
The envoys of all kings have seen her glory.
Her beauty was the means to capture them.
When she was present, no one dared to seem clever.
The wisest Solomon proved once again,
How she surprised him, and this was forever.
A beauty and a charming tale to tell,
A royal rose that bloomed in the gardens of love,
The wine of eyes and maharajas’ spell,
The silent folio, all majic put above.
The dream of longing, the changing Orient…
This way, the image of the Queen was formed.
No precious stone was ever praised as that,
In so many legends… Oh, great Queen adored!
So fine brocade! And gold, and diamonds bright,
And splendid guards. No one could serve her better…
The famous queen of Sheba wept at night,
But Solomon says nothing on the matter.
29.09.2025
12. Оригінал:
Храми
Мій дід Михайло був храмостроїтель.
Возводив храми себто цілий вік.
Він був чернець, з дияволом воїтель,
печерник, боговгодний чоловік.
Він був самітник. Дуже був суворий.
Між Богом — чортом душу не двоїв.
І досі поминають у соборах:
храмостроїтель Михаїл.
Жив у землі, мовчущий не во злобі.
Труждався сам, нікого не наймав.
Він працював до поту на возлоб'ї
і грошей зроду шеляга не мав.
Ті тридцять срібних теж були грошима.
Це гріх. Це сльози діви Міріам.
Він був святий. Він жив непогрішимо.
І не за гроші будував свій храм.
Різьбив вівтар, збивав тесові паперті,
клав палець свічки тиші на вуста,
де з малювань, тонких, як листя папороті,
світився лик розп'ятого Христа.
Він ставляв хори, амфори й амвони.
В єпархію по ладан дибуляв.
А щоб кращіше бамбиляли дзвони,
шпіальтеру до міді добавляв.
Він баню зводив, не зійшовши з місця.
Він бляху в ромби краяв, мов сатин,
коли стояв над келією місяць,
блідий, як німб, загублений святим.
Тягав каміння — мурувати брами.
Стругав божник... За північ не куняв...
І так, у мислях збудувавши храми,
торгующих із храму виганяв.
My translation:
Temples
Mykhailo, my grandfather, was a temple builder.
That is, he built temples all his life.
He was a monk, he fought against the devil.
He was a cave dweller, he praised God.
He was a hermit, and a very strict one.
God and the devil didn’t share his soul,
He never would allow such a sharing.
He's still remembered in cathedrals, where
He’s called “The builder of some temples, Mykhailo”.
He lived in the ground, in silence, but not in anger.
He worked himself, and hired nobody.
He worked to have sweat on his forehead,
Of money, he did never have a szelag.
The thirty pieces of silver were money.
They were money, too, and were a sin.
‘Twas they that caused Virgin Mariam to weep.
He was a saint. With no sin, he did live.
It wasn’t for money that he built his temple.
He carved the altar, he made the board church-porch,
He placed the candle of silence as a finger,
If the face of Christ Crucified was shining
From those pictures, as thin, as the fern’s leafs.
He placed the finger of silence to the lips then.
He made choires, amphoras and ambons,
He hobbled to the eparchia for incense,
And for the bells to have a better ringing
He worked with copper, adding zinc and brass.
Remaining in his place, he raised the dome,
He cut a buckle into rhombuses as satin,
The moon above the cell appearing as white,
As a nimbus lost by a saint would shine all white.
He pulled the stone to make the temples’ gates…
He planed the wood to make an icon-shelf...
He didn’t drowse even after midnight came…
T’was in his thoughts that he built temples, and then
He chased the money-lenders from the temple.
Переклад 1.10.2025
13. Джерело оригіналу/The source of the original: УкрЛіб - Бібліотека української літератури.
Оригинал:
Крила
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого — з вірності у коханні.
У кого — з вічного поривання.
У кого — з щирості до роботи.
У кого — з щедрості на турботи.
У кого — з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
My translation:
On wings
Those who have wings don't need ground, and that is right.
They are earthless, but the sky will be their delight.
They are fieldless, but still they will have freedoms.
And they may also be fogless, but clouds are among their belongings.
Here is probably the truth for birds.
And what to say of humans? What are the needed words?
A human being lives on earth. To fly, help is what a human needs.
But humans are not wingless. They do have wings!
The wings of humans are not of fluff and feathers,
But the wings of truth, virtue, and trust are theirs.
Some wings are of love that does not deceive.
And some are of the aspiration that we do not leave.
Some are the wings of one's work when it is done with sincerity.
Some are those of one's caring when it is with generosity.
Some wings are given by song and by hopes,
Some are by poetry or by dreams. So life goes,
A human doesn't fly, or so one believes,
But humans are not wingless. They do have wings!
Translation 17.10.2025
14. Джерело оригіналу/The source of the original: Ліна Костенко. Вибране. Київ, Видавництво художньої літератури "Дніпро", 1989.
Оригінал:
Давидові псалми. Псалом 22
Боже мій, Боже мій, Боже! Душу врятуй від грабунку!
Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!
Боже мій, я ж Тебе кличу! Що ж Ти робиш зі мною?
Що ж Ти мій голос, Боже, мені ж повертаєш з луною?
Боже, хіба ж Ти пустка? Чом же Ти одвернувся?
Наші ж батьки Тебе кликали — і Ти до них відгукнувся.
Ти ж їх визволив, Боже! Були вони, Боже, спасенні.
Були вони вільні, Боже, хоробрі були і пісенні.
А я — ніщо. Одоробло. Опудало власних городів.
Я — посміховисько людське, бидло поміж народів.
Не віддаляйся від мене, дай мені грім Твоїх кроків.
Немає у мене війська, немає у мене пророків.
Бики мене оточили, вже їхня злоба, як хащі.
Вже пси вишкіряють на мене, як леви, криваві пащі.
Я ж, як вода, розлитий, душу мою загидили.
Серце, як віск, розм’якло, з нього виліплять ідолів.
М’язи мої розв’язались, вмерло моє терпіння.
Язик моєї розпуки спалив моє піднебіння.
Бо пси мене оточили, бики узяли на роги,
Обліг злоязикий натовп, протяв мені руки й ноги.
Вже ділять мою одежу, уже й жеребкують шати.
Чому ж ти не хочеш, Боже, на поміч мені поспішати?!
Врятуй мою душу, Боже, благаю Тебе, нездвиженного,
Душу мою, одиначку, із лап собаки саженого!
Я тихо молився, Боже, тепер я кричу вже криком –
прикрий мою душу, Боже, щитом малим і великим!
Не дай мені, Боже, впасти на цьому барвінку хрещатому, —
на всі свої покоління імення Твоє кричатиму!
Чи я завинив чим, Боже, чи я для того й родився?
Голос мій одинокий об вуха Твої розбився.
Увесь я уже розлитий, мов чаша гіркого трунку.
Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!..
My translation:
Psalms of David. Psalm 22
My God, my God, God! Do save my soul from robbery!
The words of my roaring are far from the dreams of salvation that come to me!
Oh my God, I cry for thee! What art thou now performing?
I hear the echo of my praying voice. Why is it returning?
God, art thou emptiness? Why didst thou turn away again?
For our fathers called thee, they trusted in thee, and thou truly didst answer them.
God, thou hast delivered them! They were saved by thee, as we always will tell.
My God, they were free, brave, and composed songs as well.
And I am a clumsy nothing. A worm. A scarecrow in the gardens that belong to me.
I am a reproach of men; they laugh me to scorn, none respects me, but everyone despises me.
Be not far from me, give me thy steps’ thunder.
I do not have any troops, and prophets, I do not have either.
Many bulls have compassed me, their anger is thickets-like,
Dogs do open their bloody mouths at me; they are lion-like.
And I am split like water; my soul is awfully dirtied.
My heart has become soft as wax, and idols will be made of it.
My muscles are untied, and my patience is dead.
The hot tongue of my despair has burned my palate.
For many dogs have compassed me, bulls took me at their horns,
My hands and my feet are pierced by the assembly of the wicked, by which I’m inclosed.
They part my garments among them, and cast lots upon my venture.
God, why don’t thou want to hasten thee to help me? Don’t treat me like a stranger!
Deliver my soul, oh, Lord, I beg thee, the immovable,
Deliver my darling from the power of the mad dog, let me be soothable.
Oh Lord, my prayer was quiet, but now I’m roaring.
Do cover my soul with the small and big shield, save it from those who are torturing it!
Lord, do not let me fall unto this periwinkle, do be gracious,
I will declare thy name unto my brethren, unto all generations!
Oh God, am I guilty of anything, or is that the purpose of my life?
My lonely voice has been broken at thine ears, it’s defeated in the strife.
I’m all spilt already like a cup of poison that’s bitter, really.
The words of my roaring are far from the dreams of salvation that come to me!
Translation 18 – 20. 10.2025.
And I am a clumsy nothing - спроба перекладачки знайти еквівалент слову одоробло в оригіналі. A worm - слово в перекладі цього псалма в Біблії короля Якова. Образи з цього англійського перекладу Біблії - Біблії короля Якова - жваво використовувалися мною при здійсненні цього мого перекладу.
And I am a clumsy nothing - is the translator's effort to give the equivalent from the word одоробло in the original. A worm is the word from the King James' version of the translation of this psalm. The images from the the King James' version were actively used by me in this my translation.
15. Оригінал:
ПІДМОСКОВНИЙ ЕТЮД
По двійко лиж - і навпростець лісами,
в сніги, у сосни, в тишу - без лижні.
Сполохать ніч дзвінкими голосами,
зайти у нетрі, збитися - аж ні!
То там, то там над соснами димочок,
і в крижаних бурульках бахроми
стоїть такий чудесний теремочок -
друбок бурштину в кружеві зими!
Там Пастернак, а там живе Чуковський,
а там живе Довженко, там Хікмет.
Все так реально, а мороз - чукотський,
а ми на лижах - і вперед, вперед!
Ще всі живі. Цитуємо поетів.
Ми ще студенти, нам по двадцять літ.
Незрячі сфінкси снігових заметів
перелягли нам стежку до воріт.
Зметнеться вгору білочка біжйнка.
Сипнеться снігом, як вишневий сад.
І ще вікно світилось у Довженка,
як ми тоді верталися назад.
Ще нас в житті чекало що завгодно.
Стояли сосни в білих кімоно.
І це було так просто і природно -
що у Довженка світиться вікно...
My translation:
A study near Moscow
We took a pair of skis each and went straight.
With no tracks, we went to forests, pines and calmness.
The night awoke because of our clean voices,
But we didn’t turn to thickets. No one did!
We saw smoke over the pines, here and there,
And there was a fairy tale castle, a wonder.
It stood, covered with the knotting of icicles,
A part of amber in the winter’s lace.
There were the homes of Pasternak and Chukovskyy,
And of Dovzhenko, and of Hikmet, too.
It was all real, and the frost was heavy,
As in Chukotka. We, skiers, went forth.
We were all alive. We quoted poets.
We were students, we were twenty years each.
And snowdrifts were sphinxes, the blind sphinxes,
That crossed our way before we were at the gate.
A squirrel, a small fugitive, run upwards,
The flocks of snow fell and reminded us
Of cherry orchard... And this I remember,
Of our return home after this adventure:
That in Dovzhenko’s window there was light.
And life had everything in store for us.
And pines stood wearing white kimonos.
And it was simple and all natural.
That in Dovzhenko’s window there was light.
Translation 20.10.2025
16. Оригінал:
Гілочка печалі
на могилу Пастернака
Паркан тут щільний, наче почерк,
коли паперу вже в обріз.
Стоїть казковий теремочок
у білих привидах беріз.
А тиша! — Нестеров, Саврасов.
Ні трас, ні диму, ні машин.
Перелилася на терасу
молочна піна черемшин.
Милуюсь обрисами хмарок,
Плекаю свій маленький сад.
Живу. Звірію від помарок,
як і півсотні літ назад.
В печалі обріїв пастельних,
прорвавши славі сто тенет,—
я не відлюдник, не пустельник,
я просто-напросто поет.
В землі копаюсь — діло чисте
Я ж не самотній тут, як вовк.
У мене гарне товариство —
Шекспір, і Лєрмонтов, і Блок
Ота в печі моїй жарина,
і пам'ять — досвіду вдова.
Давно повісилась Марина,
але мені вона жива.
Це вже навіки. Це той вимір -
поверх бар'єрів і епох.
Приходить зрідка Володимир,
А що, посидимо удвох.
Що, громовержцю? Що, Юпітере?
Насперечалися ущерть.
Тепер у нас вже є арбітри —
моє життя і твоя смерть.
Мій розпач давній, затужавів.
Ну, я за вами, що було б?
Мій спір із часом, із державою
не вирішить і куля в лоб.
Хай краще вб'ють мене опричники.
Ліси.. Ліси... Ліси... Ліси...
Лише далеких електричок
передвечірні голоси.
Лужечок з травами нежатими
Останні промені навскіс.
І цвинтарик, де я лежатиму,
обнявши корені беріз...
My translation
A branch of sadness to Pasternak’s grave
The fence is very dense here, like handwriting,
When one lacks paper. There’s a fairy-tale castle,
That stands surrounded by the white ghosts,
Those of the birch trees. And what calmness here!
These are the Nesterovs’, Savrasov’s pictures!
There are no tracks, no smoke, no cars for noise.
The white foam of cherry trees flows on the terrace.
Here, I admire the outlines of the clouds,
And take care of my little garden. I live.
And blots still drive me angry like they did
Some half a century ago. The sadness
Of the pastel horizons is my mood.
I’ve torn a hundred webs to glory. I’m no hermit,
I am no anchorite. A simple poet,
That’s what I am.
To dig the ground is clear, and I’m not lonely,
Not like a wolf here. There’s a good company,
It’s one of Shakespeare, Lermontov, and Block.
But there’s a piece of coal that burns my hearth,
There’s memory, the widow of experience.
The years have passed since there is no Maryna,
She’s hanged herself… For me, she is alive.
It is forever. That is the dimension,
That goes above all barriers and all epochs.
And Volodymyr comes to sit together,
Sometimes… It’s rarely. How now, thunderer?
How now, Jupiter? We’ve quarreled painstakingly,
But now we have received our arbitrators,
They are the life of mine, the death of yours.
My old despair got chilled. If I had been
Among you, what would have appeared then?
For my dispute with time and the state will not be
Solved, even with a bullet in my forehead.
Let the oprichniks be my murderers…
And there are forests…forests…forests…forests…
The close-to-evening voices of electric trains,
The only voices here… The lovely meadow,
The grass unmown there, and the last rays…
There is the little cemetery, where I’ll lie,
I will embrace the roots of the birch trees there.
Translation 21, 22. 10. 2025.
17. Оригінал
Мати
Вона була красуня з Катеринівки.
Було у неї п'ятеро вже вас.
Купляла вам гостинчика за гривеник,
топила піч і поралась гаразд.
Ходила в церкву, звісно, як годиться.
Гладущики сушила на тину.
Така була хороша молодиця
і мала мрію гарну і чудну.
У ті часи, страшні, аж волохаті,
коли в степах там хто не воював, —
от їй хотілось, щоб у неї в хаті
на стелі небо хтось намалював.
Вона не чула зроду про Растреллі.
Вона ходила в степ на буряки.
А от якби не сволок, а на стелі —
щоб тільки небо, небо і зірки.
Уранці глянеш — хочеться літати.
Вночі заснеш у мужа на плечі.
Де б маляра такого напитати?
Навколо ж орачі та сіячі.
Уваживши ту мрію дивовижну,
приходив небо малювать шуряк.
Вона сказала:
— Перестань, бо вижену.
У тебе, — каже, — небо, як сіряк.
Якийсь художник у роки голодні
зробити небо взявся за харчі.
Були у нього пензлі боговгодні,
став на ослін, одсунув рогачі.
У нього й хмари вигинались зміями,
уже почав і сонце пломінке.
Вона сказала: — Ні, ви не зумієте.
Злізайте, — каже. — Небо не таке.
Вона тим небом у тій хаті марила!
Вона така була ще молода!
Та якось так — то не знайшлося маляра.
Все якось так — то горе, то біда.
І вицвітали писані тарелі,
і плакав батько, і пливли роки, —
коли над нею не було вже стелі,
а тільки небо, небо і зірки...
My English translation
Mother
She was a Catherynivka-born beauty,
she had shown daylight to five of you, good kids.
She led the house well, she smiled when putting
ten kopecks on the table, to buy you sweets.
She went to the church, observing the life's convention.
She put her pots on the fence to make them dry.
This was a woman worthy of admiration.
Her dream was nice and strange, you won't deny.
Those times were dreadful, beastly, full of kiling.
Wars being frequent, not many lives were spared.
And she wanted a painting on her ceiling,
A picture of the sky to make her glad.
She never heard of anyone named Rastrelli.
She went to the fields for beetroot much more than once.
But she was well with no sweets in her belly.
She wanted but the sky, the sky with stars.
You look at it in the morning and feel like flying,
And in the evenyng you rest in dear husband's arms.
But who would make the picture for her liking?
There are but plaughmen and sowers here, and no painter thrives.
Her brother-in-law wanted to make her a present,
And statrted painting, following his belief.
- Stop now or come away! That's awkward - she protested.
- Your sky looks like a cow's sheet. Stop or leave!
A true artist found in the years of famine
agreed to work, food being what he desired.
His brushes pleased God when he was painting.
He stood on the bench, putting the pot hook aside.
His clouds were dragons, ready for ravage,
he started the bright sun with rays as burning leafs...
Bu she said: - No, good sir, you will not manage.
Come down! The real sky is not like this.
Her dream of this sky was constant, so inspiring,
She was still young, still passionate, inded.
But either there was no painter trying,
Or there was grief, or other trouble interferred.
The painted plates were fading, growing darker,
And father wept, and years passed and passed,
when the dull ceiling disappeared above her,
and she received her sky, the sky with stars.
18. Оригінал
Я дуже тяжко Вами відболіла
Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
а розум спав, довірливий Самсон.
Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли міражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?! —
такі вже рідні і такі чужі.
Ця казка днів — вона була недовгою.
Цей світлий сон — пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! —
воно лишилось на усе життя.
My English translation
You were for me a kind of striking illness.
The feeling was very dream-like, conquering, deep.
Love entered calmly
with Delilah's sweetness,
and Sense, the trustful Samson, was asleep.
And now we are to part. Our feast is over.
The fontains on the white windows are frozen,
and will not change.
So how shall we go on. if our pair is no longer?!
How shall we?! We're so close and yet estranged.
This tale of days is brief and won't continue.
The careless dreaming was but a passing state.
But for my whole life I'm sure to see you,
The calm light that is shining over my fate.
19 Оригінал
Скіфська баба
Ти, скіфська баба, кам'яна незграба,
стоїш в степах... Курай і бугила...
Яка ж ти баба, ну яка ж ти баба?!
За сто віків дитя не привела!
Були б у нього кремінь-ноженята,
ото вже б гупотіло по ланах!
Чого смієшся? Космос нежонатий,
а ти стоїш одна у полинах.
Невже ж таки ніхто не женихався?
А висить же в музеях твій портрет.
Тобі козацький череп усміхався,
та це — минуле. Ти дивись вперед.
Ти звикла — коні, гаківниці, стріли,
зрадецькі хани з профілем шулік...
Ти це забудь. Усе це застаріле.
Поглянь навколо. Це — двадцятий вік.
А ти стоїш. Звітріли коси й руки.
Скришились плечі, — може, скажеш, ні?
Були б у тебе кам'яні онуки.
Ти розумієш, бабо? Кам'яні!
Ото — літак, а не якась дараба.
Це все — прогрес. А ти стара як світ...
Сміється баба, клята скіфська баба,
сміється, ухопившись за живіт.
My English translation
Scythian Woman
Hey, Scythian woman, there's nothing you're doing,
You are a statue of a woman made of stone,
and you stand in the steppes,
tambleweet and cow parsley being your companions.
I wonder why you're always called a woman,
for you haven't given any birth in hundred centuries!
And if you had, you'd have a child with the feet of flint,
he'd be so loud when walking round the fields!
Why do you laugh? You know that Space is single,
and you are standing all alone in wormwood.
Woman, confess! Is it true that you never had a wooer?
It is most strange, for so many museums boast with your portrait.
A Cosack skull saw you and greeted you with a smile,
but all this is but past now. It's forward where you should look.
You're used to seeing horses, hook guns, and arrows in flight,
to meeting treacherous khans with the profiles of kites...
But do forget it all, for it's all out of date now.
So, look around to see the twentieth century.
And you are standing still, your hair and hands being weathered,
you have crumbled shoulders - or would you deny this?
You could be raising stone grandchildren.
Do you see, woman, that stone could be their flash?!
Look, that's not a darabah, but a plane flying.
All this is progress, and you're as old as the world...
She does nothing but laugh, that cursed Scythian woman,
she embraces her belly and laughs, being all mute and cold.
20 Оригінал
Малює степ мені твоє обличччя...
Малює степ мені твоє обличчя.
Він весь, як ти — свобода і жага.
Він любить нас, і згадує, і кличе,
і Чорний Шлях у простір запряга.
Там віє вітер, він за бандуриста,
вже років триста і сто раз по триста.
Вечірнє сонце надхиляє глек.
Стовпи, як амфори на плечах,
несуть натомлених лелек.
Зоря зорі присвічує каганчик.
Потроху траса стихне і замре.
На скіфську бабу дивиться тушканчик
і хто вона, ніяк не розбере.
My English translation
The steppe is drawing your face for me,
being all fredom and desire, like you, no less.
It loves us both, it turns to us, when calling,
and it harnesses the Black Way into space.
The wind that's flying there serves as a bandura player,
So many centuries pass, and it has been a story teller.
The evening sun is turning its pot down.
The pillars carry the tired storcks like amphoras,
a picture that is not to be forgotten when it's shown.
The star devotes its flame lamp to another,
the sound of the road becomes lower,
leaving us all.
A Scythian woman is watched by a jerboa,
that doesn't know what she is
and what she is for.
21. Оригінал
Я вранці голос горлиці люблю
Я вранці голос горлиці люблю.
Скрипучі гальма першого трамваю
я забуваю, зовсім забуваю.
Я вранці голос горлиці люблю.
Чи, може, це ввижається мені
той несказанний камертон природи,
де зорі ясні і де тихі води? —
Я вранці голос горлиці люблю!
Я скучила за дивним зойком слова.
Мого народу гілочка тернова.
Гарячий лоб до шибки притулю.
Я вранці голос горлиці люблю...
My English translation
I love to hear the voice of a turtle in the morning
The squeezing sound of the first tram's brakes
is not a nice gift that my memory takes
I love to hear the voice of a turtle in the morning
Or I may just imagine this
unspeakable tuning fork applied by Nature for us
imagine like bright stars and quiet waters
I love to hear the voice of a turtle in the morning
I've missed the miraculous wail of the word
My people received a branch of thorn in the world
I've leaned with the hot forehead aganst the window, and I'm longing...
I love to hear the voice of a turtle in the morning
22. Оригінал
Коти, зайці, ведмедики, лисиці...
Коти, зайці, ведмедики, лисиці,
рожева мавпа і зелений слон,-
мій зоопарк, і плюшевий, і ситцевий,
і черепаха, взута в поролон.
Їм в шафі тісно, а куди подіти?
У світі теж - там криза, там війна.
І діти виросли, вони уже не діти.
А я люблю зеленого слона.
Він гарний слон, у квіточки і в цятки.
Тут навіть є шовковий леопард.
А вже століття навіть не двадцяте,
ну, але то вже інший зоопарк.
Там все хтось в когось цілиться наосліп,
ніякі звірства вже не дивина.
Великий світ. І діти вже дорослі.
А я люблю зеленого слона.
My English translation
I keep cats, hares, and teddy bears, and foxes,
a pink monkey and a green elephant at home.
My zoo of plush and cotton lives in boxes
A turtle that has come from sea wears the shoes of foam.
They need more space, but there's no solution.
My children's childhood is now far behind.
The world endures new wars or revolutions,
and the green elephant is a favourite of mine.
It has the ornament of spots and flowers,
There's even a leopard that is made of silk.
The twentieth century is no longer ours,
The zoo has changed, though animals still can speak.
They are but humans who are killing blindly,
No animal's cruelty will be declined.
Large is the world. And children have grown up rapidly,
and the green elephant is a favourite of mine.
23. Оригінал
Ісус Христос розп'ятий був не раз
Ісус Христос розп'ятий був не раз.
Там, на Голгофі, це було уперше.
Умер од смерті, може,— від образ,
і за життям не пожалів, умерши.
А потім розп'яли на полотні,
у мармурі, у гіпсі і в граніті.
А потім розп'яли його в мені,
і розп'яли на цілім білім світі.
І тіло з'їли, кров'ю запили.
Ще рік, чи два, чи десять, чи довіку?
І продавали образ з-під поли,
і не дають умерти чоловіку.
Куди піду? Куди тепер піду?
Де на землі земля обітована?
Казарми в Гефсіманському саду,
І всі народи — як розкрита рана…
My English translation
It didn't happen once that Christ was crucified.
The scene at Calvary launched the prolonged killing.
Death, maybe, insults tok Him, and He died.
And having left, He did not regret Hiss leaving.
He died in many pictures after the start,
And many sculptures made their contribution.
And then He brought His cross straight into my heart,
And then the whole world watched His execution.
They ate His body and they drunk His blood,
For how many times is this scene to be repeated?
The image of the Cross is sold around.
The Man is ready, but His death is not permitted.
Where shall I go? Where is the Promised Land for me?
I'd like to find it if I only could.
There are the soldiers' barracks in the garden of Gethsemany,
And all the peoples feel as an open wound...
24. Оригінал
Свят-Вечір
Мороз малює у віконці.
Узваром дихає кутя.
І Мати Божа на іконці
у хустку кутає дитя.
Побудь дитиною, синочку.
Твоє дитинство золоте.
Ще вітер віє у терночку
і дерево на хрест росте.
Ще час не сплинув за водою.
Ще Юда спить у сповитку.
Он гурт з різдвяною звіздою
уже на ближньому кутку.
Поколядують і засіють.
Ще, може, буде і життя.
Ти на Голгофі вже Месія,
а на руках іще дитя.
My English translation
A Christmass Eve
Blessed is the night! An icon's waiting,
Cutya is breathing with uzvar.
And Our Lady is embracing
Her Child, and thinking of the star.
My dear Boy, receive my warmness,
Childhood is sweet, enjoy it all.
The wind is howling in the bush of thorns,
The tree that'll serve for the cross is small.
Your time of gold haven't been taken away by water.
Judas is sleeping in infant bands.
The carol singers are at the nearest corner,
and bear a star, one of those that cover candles.
The star will shine, and they will sing carols, the feast will have such splendour!
Life may go on, all sufferings left behind...
You'll come to Calvary, and when there, you'll be Messiah, the Saviour,
But now, when in my hands, you are a child.
25.
Оригінал
Климена
Орел впинався кігтями в рамено,
клював печінку... Але не про те я.
А як тоді жилось тобі, Климено,
нещасна, вірна жінко Прометея?
Ой, можна жити в пущі і в пустелі
і можна харчуватися корою.
Але коли підходила до скелі
і бачила... як він... спливає кров'ю!
І як та кров по каменю рудому
стікає вниз і капає, червона...
Ковтала сльози і брела додому
чучикати свого Девкаліона.
Тужити, ждати, жити, як в пустелі.
Чекать, що хтось у спину засміється:
— Це та, що в неї чоловік на скелі!
Він, кажуть, злодій. Щось украв, здається.
My English translation
Clymene
The eagle tortured his shoulder with its talons,
and pecked his liver... That is not my subject.
I'd like to speak of you today, Clymene,
the unhappy and faithful wife of Prometheus.
I will describe your life in those days.
One can live in forest and in desertt constantly,
One can survive when having bark as one's meal,
But it was not your fate. You were to approach
that rock and... see him there... there, losing his blood!
You saw his blood flowing down the red stone,
you saw its drops of the brightest red to fall down...
What were you to do then? You swalowed tears when srtolling home
to bounce the baby Deucalion on your knees.
What next? You were to miss, to wait,
to live as if you were in desert,
expecting to hear that someone at your back laughs:
- That is the one whose husband is chained at the rock!
They say, he is a thief. He must have stolen something.
26.
Оригінал
Кобзар співав в пустелі Кос-Аралу
Кобзар співав в пустелі Косаралу,
У казематах батюшки-царя.
Кайдани, шаленіючи, бряжчали,
Щоб заглушити пісню Кобзаря.
А пісня наростала у засланні.
А пісня грати розбивала вщент.
Правдивій пісні передзвін кайданів –
То тільки звичний акомпанемент.
My English translation
When in Kos-Aral's desert, the Kobzar sung persistently,
spending his time in the prisons of good daddy the tsar.
The irons there rung most furiously,
trying to sielence each new song of the Kobzar.
An the song was breaking the bars, creating chaos,
the message of the exiled being clear and strong.
When truth is song out, the sound of irons
is common. They do nothing but play along.
27. Оригінал
Повернення Шевченка
Заслання, самота, солдатчина. Нічого.
Нічого — Оренбург. Нічого — Кос- Арал.
Не скаржився. Мовчав. Не плакав ні від чого.
Нічого, якось жив і якось не вмирав.
Вернувся в Петербург, і ось у Петербурзі —
після таких років такої самоти! —
овацію таку йому зробили друзі! —
коли він увійшов.
І він не зміг іти.
Він прихилився раптом до колони.
Сльоза чомусь набігла до повік.
Бо, знаєте... із каторги в салони...
не зразу усміхнеться чоловік...
My English translation
Shevchenko's return
Exile, and loneliness, and soldjiey. And nothing.
It was nothing in Orenburg, in Kos-Aral.
And no complaints. And sielence. And no crying.
"Nothing" was his refrain, allowing to survive.
When he was back in Petersburgh, it happened -
after so many, many years spent alone!
His friends saluted him warmly as he entered,
Met with a waive of praise, he simply could not go.
He leaned on a column, being struck by sudden tiredness.
An unexpected tear appeared in his eye...
In irons first, but then adored by noble intellectuals...
The change is truly drastic, and one waits to smile.
28. Оригінал
І тільки злість буває геніальна
І тільки злість буває геніальна.
Господь, спаси мене від доброти!
Така тепер на світі наковальня,
що треба мати нерви, як дроти.
А нерви ж мої, ох нерви,
струни мої, настренчені на епохальний лад!
А мені ж, може, просто хочеться щастя,
тугого й солодкого, як шоколад.
Ну, що ж, епохо, їж мене, висотуй!
Лиш вісь земну з орбіти не згвинти.
Лежить під небом, чистим і високим,
холодний степ моєї самоти.
Козацький вітер вишмагає душу,
і я у ніжність ледве добреду.
Яким вогнем спокутувати мушу
хронічну українську доброту?!
А по ідеї: жінка ж — тільки жінка.
Смаглява золота віолончель.
Справляло б тіло пристрасті обжинки
колисками і лагодом ночей.
Була б така чарівна лепетуха,
такі б ото улучила слова,
що як по змісту, може, й в'януть вуха,
а як по формі — серце спочива.
Хто ж натягнув такі скажені струни
на цю, таку струнку, віолончель,
що їй футляр — усі по черзі труни
вготованих для музики ночей?!
І щось в мені таке велить
збіліти в гнів до сотого коліна!
І щось в мені таке болить,
що це і є, напевно, Україна.
My English translation
We have genious only when infuriated.
God, save me from kindness, that is too soft!
The world has now turned into such hammer and anvil,
that we're in need of such nerves that would be made like wires.
And you, my nerves, oh, you, the nerves of mine!
You're strings, and you are tuned to play the epoch out.
And what i really need may be just hapiness,
that would remind of chocolate, tight and sweet.
So, epoch, eat me, eat and suck me out,
Just do not push the axes of the Earth out of the Orb.
So cold is now the taste of my lonelinesss.
And it lies under the sky which is so high, so clear.
The Cosack wind will come and whip my soul
making me hardly able to stroll and enter tenderness.
Is there any fire by which I shall repent
the chronic fault, that is Ukrainian kindness?
And I was designed to be only a woman.
A cello that would be coloured with darkness, with goldness.
I coild have bubbled so charminhly! My words
could have given pain to ears as to their meaning,
and could have given rest to heart as to their form.
So who did put these irritating strings
on this most refined cello? For its cover
is nothing but a sequence of all coffins
of the nights that were destined to enjoy music.
There's something in me that infuriates
And orders to leave rage to generations,
that are to come, to no less than seven of them.
And there's something in me that gives me great pain,
And this must be Ukraine.
29. Оригінал
Яка різниця хто куди пішов
Яка різниця — хто куди пішов?
Хто що сказав, і рима вже готова.
Поезія — це свято, як любов.
О, то не є розмовка побутова!
І то не є дзвінкий асортимент
метафор, слів, — на користь чи в догоду.
А що, не знаю. Я лиш інструмент,
в якому плачуть сни мого народу.
My English translation
It makes no difference for me who went there
Who said what matters, giving a rhyme for creation.
Poetry is not a feast, it's no love's pair.
It's not just an everyday conversation.
These are no musical words, receiving much content,
And it's not made to serve or to satisfy.
I don't know what it is. I'm but an instrument,
wherein the dreams of my people come to cry.
30. Оригінал
Вечірнє сонце, дякую за день
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
My English translation
Good evening sun, I thank you for the day:
I thank you for the tiredness of mine,
for the Eden of forests made bright by your rays,
for a cornflower found in the rye.
I thank you for your start and for your brightest top,
And for my tops that were burnt hotly,
I thank you for tomorrow that doesn't agree to stop,
and for yesterday that has played its tune nicely.
For the sky in the sky, for the childish laughter's cause,
for my desired and necessary actions.
Good evening sun, I thank you for all those
whose souls haven't been made impure by any destruction,
For the feeling that tomorrow I'll be inspired,
for the fact that somewhere in the world blood hasn't been shed...
Good evening sun, I thank you for the day,
and for my need of words as prayers that will be said.
31. Оригінал
Забіжу за наслідки й причини
Забіжу за наслідки й причини.
Оселюся в дальній далині.
Тиша сутінковими очима
усміхнеться лагідно мені.
Сонце переглянеться із плесом,
джерело заб’ється дзвонкове.
Слово, приголомшене прогресом,
непритомне слово оживе.
My English translation
All consequences and reasons, I leave you behind me.
A place that's far away, you'll be my home.
The dusk-eyed quietness will smile so friendly,
that I'll feel fine there, all confusuion gone.
The sun will exchanhe looks with the pool in the wilderness,
The source of sound will ring, starting to act,
And you, the world, that had been struck by progress,
you'll have your conscience back, and resurrect.
32. Оригінал.
Стоїть у ружах золота колиска
Стоїть у ружах золота колиска.
Блакитні вії хата підніма.
Світ незбагненний здалеку і зблизька.
Початок є. А слова ще нема.
Ще дивен дим, і хата ще казкова,
і ще ніяк нічого ще не звуть.
І хмари, не прив'язані до слова,
от просто так - пливуть собі й пливуть.
Ще кожен пальчик сам собі Бетховен.
Ще все на світі гарне і моє.
І світить сонце оком загадковим.
Ще слів нема. Поезія вже є.
My English translation
The golden craddle is all filled with roses.
The khata is awake and watching the new world,
that's all mysterious, hiding is causes.
There is the start, although there is no word.
The smoke is strange, and the khata is a fairy-tale place,
and nothing has received its proper name,
and clouds have no word for them in space.
They simply move, though they don't remain the same.
Each finger is a Beethoven for itself.
The world is splendid, it is all for me.
The son gives light when glancing into a cave...
There are no words, but there is poetry.
34. Оригінал
МАРКОВА СКРИПКА
Сумління -- річ тендітна і марка.
Вже дехто з нього й пилу не стирає.
Маркові що? Є скрипка у Марка.
Де хтось би плакав, а Марко заграє.
Грай, Марку, грай! Веселу, не яку.
Куди ж ти, Марку, дінешся? Ти -- вічний.
На кожне лихо маєм по Марку:
Марко Пекельний і Марко Стоїчний.
Міркуєш, Марку: так-то воно так.
А все не так, і ти міркуєш марно.
Закінчив польку, починай гопак,--
грай, Марку, грай, бо дуже граєш гарно!
Воно, звичайно, що там говорить.
Отож-бо й є, нема чого балакать.
А що поробиш, хай воно згорить,
сміятись краще все-таки, ніж плакать.
Та й те сказати, як його, гай-гай!
Воно й спочити -- щастя недолуге.
Смеркає -- грай! Розвиднюється -- грай!
Бо світ великий, -- як не те, то друге.
Бо що було, а що і загуло.
Біда біду, як кажуть, перебуде.
Не може ж буть, щоб якось не було,
вже як не є, а якось воно буде.
Ти, Марку, грай! Ти знай собі одне,
що що кому коли не заманеться, --
біда мине, і щастя теж мине, --
те, що ти граєш, тільки зостанеться.
My English translation
Mark's violin
Our conscience is a tender thing, and easy to mark.
Some keep it covered with dust, they behave carefully.
But there's a violin, and it is cherished by Mark.
When someone else weeps, Mark will play, and most cherefully.
So play, good Mark! Play, and give us relief!
You are eternal, but you're never boring.
We have a Mark for any case of grief:
a hellish Mark, and also Mark the stoic.
Mark, you are thinking that you'll have your luck.
Luck waits to come, although you wouldn't abuse it.
If polka's over, time is for hopack,
so play, Mark, play, for yours is so beautiful music!
What shall we say? There's nothing we can add.
And nothing will be changed by resort to speaking.
Let it be burnt, it will not make us sad.
Laughter is better than a new turn to weeping.
If we complain, what difference can be shown?
We're busy. It's too late when our rest is taken.
So play when dusk comes. And do play at dawn.
The world is large. Not this but that will happen.
A change appeared, and what passed, did pass.
Trouble troubles trouble, and then it turns to nothing.
Whatever future comes, it will be ours.
The way's unknown, but we'll arrive at something.
You, Mark, just play. You should remember this:
No matter what we think of losing and gaining,
We'll part with grief, and part with happiness.
We will remain with nothing but what you're playing.
ID:
1048727
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.10.2025 11:30:33
© дата внесення змiн: 19.06.2026 12:57:06
автор: Валентина Ржевская
Вкажіть причину вашої скарги
|
