Сергей Жадан
Марсельеза
Пойдём, пойдём, дети Отчизны,
дети комнаты осенних туманов,
дети учителей, что стыдятся убожества классов,
дети священников, что учатся у вас символу веры.
Тиран смотрит с холма на наш город,
закутавшись в мокрую шинель тьмы.
Вы для него лишь сгустки крови в тумане.
Вы – дети, что выжили в Вифлееме.
Поэтому пойдём, пойдём, сыны Отчизны,
дети приютов, светлые сироты.
У времени нет слов, чтобы описать вашу стойкость,
вашу нежную надломленность голосов.
Пойдём по мокрому туманному полю,
мимо городского пляжа, где построены виселицы,
мимо стадиона, где высаживают пшеницу для осаждённого города,
пока небо над берегом, словно лёгкое, вбирает в себя воздух.
Дети, похожие на карандаши – с грифелем веры внутри сердца.
Дети, видевшие, как горят их школы.
Враг снова стоит за воротами города.
Чудовища прячутся в детских шкафах политики.
Пойдём, дети Отчизны, пойдём
мимо домов тех, кто сбежал, отказавшись от гражданства,
мимо кладбищ, где лежат ваши сверстники,
мимо муниципалитета с окнами, выбитыми вражеской артиллерией.
Луна, как жёлтое сердце священника,
бьётся со смертью за каждого из нас.
Арестантская роба на учителе истории,
затопленные лодки у городской переправы.
Время умерло.
Времени больше нет.
Есть детство, что нуждается в любви.
Есть ярость, что не требует объяснений.
29.09.2025
(Перевод с украинского)
Марсельєза
Ходімо, ходімо, діти Батьківщини,
діти переділу осінніх туманів,
діти вчителів, що соромляться убогості класів,
діти священників, що вчаться у вас символу віри.
Тиран дивиться з пагорба на наше місто,
загорнувшись у мокру шинель темряви.
Ви для нього лише згустки крові в тумані.
Ви – діти, що вижили у Вифлеємі.
Тож ходімо, ходімо, сини Вітчизни,
діти сиротинців, світлі безбатченки.
Час не має слів, аби описати вашу стійкість,
вашу ніжну надламаність голосів.
Ходімо мокрим туманним полем,
повз міський пляж, на якому споруджено шибениці,
повз стадіон, на якому висаджують пшеницю для обложеного міста,
доки небо над берегом, наче легеня, вгортає в себе повітря.
Діти, подібні на олівці – з грифелем віри всередині серця.
Діти, що бачили, як горять їхні школи.
Ворог знову стоїть за брамою міста.
Монстри ховаються в дитячих шафах політики.
Ходімо, діти Батьківщини, ходімо,
повз домівки тих, хто втік, відмовившись від громадянства,
повз цвинтарі, на яких лежать ваші однолітки,
повз муніципалітет, з вікнами, вибитими ворожою артилерією.
Місяць, як жовте серце священика,
б’ється зі смертю за кожного з нас.
Арештантська роба на вчителі історії,
затоплені човни при міській переправі.
Час помер.
Часу більше немає.
Є дитинство, яке потребує любові.
Є лють, яка не вимагає пояснень.
ID:
1048637
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.09.2025 20:53:30
© дата внесення змiн: 29.09.2025 22:49:16
автор: Станислав Бельский
Вкажіть причину вашої скарги
|
