Моделюю собі почуття,
Намагаюсь відчуть, пригадати...
Та немає до них вороття ‐-
Постирали все чорнії дати.
Намагаюсь радіти дощу,
Листю клену, осінньому шарму ‐-
Не виходить.
Я просто мовчу.
Може дійсно це доля чи карма?
Порожнеча мене не гнітить,
Наче протяг повидмухав в двері
Все тепло...
Та душа не болить.
Я іду по осінньому сквері,
Під промінчик підставлю лице,
Прошу губи свої посміхатись ‐-
Не виходить...
Чи це заживе?
Чи можливо цього дочекатись?
Чи відтане замерзла душа?
Чи лишùться байдужим уламком?
Хочу вийти з глухого кута.
Хай вже піде ця ніч на світанку...
30.09.25
