В теплих днях, моїх ,сміялася осінь,
у холодних ж вся ридала дощем,
я від неї, не терплячи зносин,
заховався під охайним плащем...
Той нещасний, хто осінь кохає,
його плащ увесь залитий від сліз,
і щасливий, коли день минає,
й чує він своєї осені сміх...
Бо ніхто так не вміє сміятись,
в павутинках летючих- душа,
з нею хочеться, ніжною, знатись,
враженим бігти до неї, спіша...
Щоб останню побачити квітку,
і листок золотий у вишині,
знаю я ,що ця осінь-сирітка,
та не вірю у хвилини ясні...
Хтось дожив..Дочекав... Дотерпівся!..
Та не знає, є навіщо вона,
з днями осінніми поєднався,
і бачить неї з сумного вікна...
І, може, плачеться жалісно долі,
запиваючи таблетками щем,
та гляне доля з-під парасолі,
і прошепоче:тішся дощем...
