Сонце цілує небо,
хмари обіймають простір.
Я шепочу тобі на вухо,
що кохаю тебе, досі.
Чисто-тихо малюються образи,
вільно-кволо танцюються роздуми.
Видихаючи важкість крізь поручні,
розриває під тиском у сторони.
Чорний чай з перцем не зцілює рани,
кава із печивом кидає в сонливість.
Проживаючи дні так повільно й старанно,
на очі спадає туманно-солодка мінливість.
І, прокинувшись зранку від променів,
та відчувши в повітрі життя.
Небо радо купається в просторі,
від якого посміхаємось,
ти ,(кома)
я.