Фольклор спецефічний усністю, колективністю і анонімністю. Це явна ознака, різноваріантності, імпровізаціі та синкретизму (поєднання різних видів мистецтва: слова, музики, танцю).
Саме ця лінія простежується у новому навчальному посібнику Ірини Апалькової «Фольклор та обрядовість України». Книга щойно вийшла друком у видавництві «Склянка часу*Zeitglas».
Нове видання приваблює ризикованими подорожами до ближніх та далеких часів і країв нашої нинішньої духовної ойкумени. А ще воістину енциклопедичним розмахом. Двадцять сім розділів увібрали досягнення, накопичені народною культурою та її дослідниками за декілька століть.
Подані в книзі матеріали розкривають народні погляди на красу, на самий характер народної творчості. Тому автор наголошує, що скарби фольклору – луна масових настроїв. А ще підсилює гіпнотичну силу її впливу на підсвідомість. І, сторінка за сторінкою, широке охоплення подробиць сенсу обрядовості минулих часів та нашої епохи, нашої національної історії, і нашого повсякденного побутового життя – утворює такий глибинний зріз духовного буття, що залишається лише читати, мислити і засвоювати викладений матеріал. А засвоївши – втілювати на практиці. Принагідно авторка робить стільки найцінніших творчих відкриттів, що вже цим намічає перспективи розробки даної теми завтрашнього дня.
А тим часом зростає асоціативне сприйняття культурного набутку минулих поколінь нанизане на своєрідний стрижень логіки – логіки розуміння сенсу і парадоксів фольклорних досягнень. Здобутків нашої духовної скарбниці аж до сьогодення. Фольклор та обрядовість України постає у всій багатомірності, багатоскладності, різномаштабності, дратівливій суперечливості і – дивовижній цілокупності.
Це бенкет діалектики багатогранного усного народного мистецтва. Нероздільність роздільного, злиття незлиття. Сукупність традиційних звичаїв із покоління в покоління, що сліпучим блиском своїм вихоплює з непроглядної темряви старожитності найважливіші, подекуди й найстрашніші, але водночас і найнадійніші, рятівні зваби сенсу нашого минулого, нашого сьогодні і, навіть, нашого завтра.
Здобутки, які ще можуть приректи нас сто разів на ганьбу і на жах. Але щоб крихітний світик у темряві сердець не згас, нам дає свій вінок минуле, нинішнє і – нічого не вдієш – вічність. Адже вся творча сила народу не стоїть на місті, а розвивається. І все далі веде – нічого не поробиш – Дух.
Тому надбання фольклору та обрядовості України живуть і житимуть у просторі світової долі та вселюдської культури.
