Я не з лякливих, щоб перед кимось прогинатись,
й ховатись в тіні самоназваних царьків.
Хотілось плакати, та я навчилася сміятись,
й стояти там, де мало хто б зумів.
Й нехай буває світ несправедливим,
корони блазням, для забави, натягли.
Та ось погода ( в цьому й річ) бува мінлива,
і вітер, раптом, вже повіє не туди.
І полетять у вирій банти, шпильки, вії...
"Царі і боги" накивають п'ятами у такт.
У реверансі схиляться лакеї та повії -
- кінець картини. Занавіс. Антракт.
