ІІІ частина
Павич летів тримаючи дарунок,
Долаючи безкрайній океан.
Залишились позаду гори сині,
Вже й обігнав останній балабан.
Підступно підкрадалася утома
Навкруг ні острівця – одна вода.
Аж тут, як грім у небесах прозорих,
Жахлива відбулася з ним біда.
Тримати ношу геть не стало сили.
Як довго біль терпів, він тільки зна.
Не вдержав сукню – опустив донизу.
В ту ж саму мить вода її взяла.
Тож прилетів додому без дарунка,
Від сорому очей не підіймав.
Все вибачався, що не втримав сукню,
Що разом не летіли – жалкував.
Павич наказу Майстра не утілив –
Дорогоцінну ношу зберегти,
Щоби коли повернеться додому
Змогла б ту сукню Пава одягти.
* * * * *
З тих давніх пір серед птахів змагання
Проходить, як годиться з року в рік.
Де й обирають в кого пір’я краще.
Павич, як вийде – всі відходять вбік.
Як віяло оперення розкриє
Поважно й гордовито виступа
У захваті надмірнім споглядає
На нього зачарована юрба.
Коштовна кожна в Павича пір’їна
Виблискує зелено-золота,
В смарагдовій оправі з бронзи вічка,
А Пава поряд – сіра і проста.
Дивуються усі тай кажуть: «Леле,
Хіба це пара? Зайва тут вона.
Якась нікчемна, зовсім невродлива.»
Павич похмурий – бо ж його вина.
Впадає у журбу він час від часу
І чують всі його жахливий крик,
В печалі так своїй він побивався,
Що гарний голос в нього згодом зник.
Він спроби робить виправить помилку,
(Так тяжко ношу цю йому тягти)
Оперення своє із себе зняти,
Щоб Павочка могла його вдягти.
Минулого йому не повернути
Зробити це немає сил, хоч плач.
В гіркі хвилини ці і чути крики —
Це Паву просить він свою: «Пробач!»
кінець
попередні частини І — https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039107
ІІ — https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1039170
Ніби легенда про павичів! 
