Невидимі душі неначе повітря,
злітають до неба, злітають і плачуть...
Не треба, не треба...
Не треба нас більше додому чекати,
Ми будемо з зоряним сяйвом
в стражданнях за сонцем єдиним вночі сумувати...
Ми душі з тобою, невидимі з раннього ранку,
Ми душі, в яких згорали світанки,
Ми душі, із тяжким невидимим болем...
Злітаємо в темнеє небо з журбою...
А в сонячнім світлі лишаються тіні і долі.
