Палата. Ліжко. Біль. Страхи.
Вікно, зашторене як-небудь.
Все ті ж засніжені дахи,
Занурені у сіре небо,
І та ж без просвітку печаль,
А ще, коли нема нікого,
Коли надія лиш на Бога,
Стає себе безмірно жаль.
Хоча, по правді як сказати, -
Прожив таки ж немало літ...
Ось смерть заходить до палати
І посміхається:
-Привіт!
