Крізь сльози сміюся. О доле, о доле...
Життя, наче вітер, буття наче море.
Для чого всі квіти, що я насадила,
Кому все це треба, навіщо любила?
І небо не небо, і зорі тьмяніють
Та все ж жити треба, бо я це вже вмію!
Бо буде ще свято, я дуже в це вірю,
А поки, за вас, за усіх порадію!
