Мовчки лиш допивши каву,
Горнятка тихо ми поставили на стіл.
Спокійно встав, одяг осінню куртку —
Не озираючись, пішов назавжди у свій бік.
І недосказані залишаться слова,
І стежки парків — нами не пройдені ногами,
Обіймами не подароване чуття тепла,
І нестанцьовані повільні танці під весняними дощами.
Усе минає — хочемо цього чи ні,
Бо де кінець, там лиш чекай початку.
Бо дуже вже важливо у житті —
Допити своєчасно кави це горнятко.
